nat

Якось, перебуваючи на робочій зміні, я отримав телефонний дзвінок від матері. – Вітя, ти не повіриш! Сусідський собака, той, що біля Коваленків, виє цілу добу! Неможливо! Подзвони йому,

За вісімнадцять років я звикла, що чоловік приходить під ранок, чи взагалі не приходить. Тієї ночі я не спала, бо це вже стало за звичку – бігати від

Дві сусідки, Емілія Петрівна та Клара Зіновіївна, й подумати не могли, що доля викине такий фортель в їхньому житті. Дві жінки були з різних прошарків, одна працювала головною

Коли ця людина увійшла до кабінету, у заступника директора мимоволі перехопило подих. — Добрий день! — привітно усміхнулася гостя. — Як справи? Таких енергійних і впевнених кадрів у

Я багато думала над тим, як це все відбувалося і приходжу до думки, що ця історія більше, ніж про зраду чоловіка. Мені видається, що тут є щось більше.

Я б і не звернула на цю пару уваги, якби не почула незвичне звертання «мамо, ви». Я так здивувалася, хто тепер кличе когось на «ви»? Мені сорок п’ять

– Це що Лариса приїхала?, – дві жінки, які йшли вулицею здивовано дивилися на освітлені вікна ошатного будинку. – Та, видно, скільки вже буде по тих заробітках, –

Олена йшла, не розбираючи дороги. В голові гуділо лише: «Шкодуємо, запізно… ми нічого… нічим… не можу сказати, але вам треба впорядкувати всі справи… шкодуємо… лише диво…» Ці слова

Любі виповнилося п’ятдесят, коли вона зрозуміла, що її чоловік, Петро, ніколи не повернеться з Польщі. Не те щоб він зник — ні. Він просто перестав приїжджати. Перестав телефонувати

Бабуся Юля стала єдиною опорою для онуків, Аліни та Романа, після того, як їхні батьків не стало. — Мої любі, — любила вона повторювати, — життя — як