fbpx
Історії з життя
– Так, і хто тут у нас такий розумний? Хто думає, що добре в житті влаштувався? – з порога почала питати моя свекруха. – Вона зайшла на кухню і побачила мене. – А, бідосю, це ти? Дійсно уже й кругла, не обманув син. І що з тобою робити? Синові моєму життя вирішила зіпсувати?

З моїм чоловіком я була знайома з дитинства – ми жили в одному під’їзді. Моя сім’я була не благополучною, на відміну від сім’ї Юри. У підлітковому віці я не вижила, тільки завдяки Юріної мамі – Людмилі Василівні. Вона забирала мене ночувати до них додому, коли мої батьки набирались до безтями і були не в змозі відкрити двері рідній дочці.

Саме з Людмилою Василівною я ділилася своїми дівочими турботами. Вона давала мені гроші на продукти, купувала засоби гігієни, вчила користуватися косметикою і розповідала про безпечну поведінку з хлопчиками. Юра старше мене на кілька років. На той час, як я закінчила школу, він вчився вже на 3 курсі в місті, за 200 км від нашого містечка. Плаття на випускний було подарунком Юриної мами. Я дуже до неї прив’язалася і була їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила. Але все одно, незважаючи на її умовляння, я поїхала вступати до інституту.

Вона купила мені деякий одяг, щоб мені не було соромно перед однокурсниками, і дала трохи грошей на перший час. Я змогла потрапити на бюджет. Вдень я вчилася, а вечорами працювала в квітковому магазинчику. Коли я вчилася на 3 курсі, ми з Юрою випадково зустрілися і у нас закрутився роман. Юра наполіг на тому, щоб я покинула роботу і весь свій час присвячувала навчанню і йому. З гуртожитку я перебралася в Юрину квартиру, яку купили йому батьки. Єдине, про що він попросив – не повідомляти про наші відносинах його мамі. Від моїх розпитувань про причини цього, він віджартовувався.

Я закінчила інститут і пішла працювати за фахом – вчителем початкових класів. Юру на той час підвищили, і він став непогано зарбляти. Але до своїх батьків в гості він як і раніше їздив один. Коли я відчула, що при надії, перед нами постало питання про весілля. Юра, з приреченим виглядом, поїхав до батьків, порадувати їх майбутнім шлюбом і поповненням в сімействі. Повернувся він засмученим – його батьки були категорично проти того, щоб я увійшла в їхню сім’ю.

Ми просто розписалися. Я готувалася до майбутнього материнства. Я була абсолютно щаслива – кохана людина поруч, скоро я подарую йому дитину, все у нас буде добре. До появи малюка залишалося півтора місяця. Юра був на роботі, я варила обід – звичайний день жінки в декреті. Тільки цей день я запам’ятаю на все життя. Людмила Василівна відкрила двері своїм ключем.

– Так, і хто тут у нас такий розумний? Хто думає, що добре в житті влаштувався? – з порога почала питати моя свекруха.

Вона зайшла на кухню і побачила мене.

– А, бідосю, це ти? Дійсно уже й кругла, не обманув син. І що з тобою робити? Синові моєму життя вирішила зіпсувати?

Я не впізнавала ту милу, дбайливу жінку, що стільки раз мене виручала. Її обличчя було схоже на маску, а в очах світилася ненависть. Мені було дуже прикро: так, мої батьки – заливали за комір, але ж я – не така, як вони. Я вивчилася, чекаю здорову дитину. Я жодним чином не відчуваю себе третьосортною людиною.

– За що Ви так зі мною, Людмила Василівна?

– За що? У тебе ще совісті вистачає це питати? Влізла в ліжко до мого сина, своєю дитиною хочеш зіпсувати майбутнє мого хлопчика. Ти знала, що у нього є наречена? Від якої він відмовився через тебе. Я буду великодушна – дам тобі можливість віддячити мене за все, що я для тебе зробила. Слухай і запам’ятовуй, що ти повинна робити. Сьогодні ти збереш речі і підеш від мого сина. Ось конверт, там гроші на квартиру. Дитина з’явиться на світ, подзвониш мені, я приїду. Мої друзі – хороші бездітні люди, заберуть немовля. Не хвилюйся – тобі добре заплатять. Збирайся, чекаю тебе в таксі.

Її слова досі стоять у мене в вухах. Вона пішла. Я закрила двері зсередини на клямку. Як вона може бажати такої долі власному онуку: рости у чужих людей при живих батьках? Через годину мені на телефон прийшло повідомлення:

— Ти пожалкуєш!

Прийшовши додому з роботи, чоловік побачив мене заплакану. Я не стала нічого йому розповідати про візит і слова його матері – не хотіла псувати їх відносини. Уже наступного дня я відчула, що щось не так і мене забрала швидка.

— Дитина не вижила! Почула я коли прийшла до тями. Ваш чоловік погано сприйняв цю новину, зараз йому надають необхідну допомогу.

Я не повірила жодному слову. Жодному. Як тільки мене виписали, одразу побігла до свекрухи і благала повернути мою дитину. Вона плакала і божилась, що нічого не робила, а всі її слова були порожнім звуком.

Юра з Оленою розлучився якось одразу. Вона працює продавцем на одному зі столичних ринків. Часто плаче і заливає свою печаль чимось зігріваючим. З красивої і квітучої жінки не залишилось нічого. Не знаю, чи ця історія правдива, а може плід “залитої” уяви, але коли вона говорить про дитину, і те, як вона вірить що її хлопчик живий, хочеться плакати всім хто чує.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

facebook