Нам із чоловіком нарешті пощастило доробитися до квартири у великому місті, облаштувати її, освятити й запросити рідних на новосілля. Роботи ще було чимало, але то дрібниці. Головне, що був великий стіл у просторій кухні, де разом із нами, донькою й сином помістилися наші батьки, чоловіків брат Віктор і моя сестра Марина.
Я приготувала і гарно оформила нарізку із сира й ковбаси, овочів і фруктів, канапки з червоною рибою, два салати, спекла торт, зварила пельмені, холодець і голубці. Надіялася, що посидимо тихо-мирно, поспілкуємося, заспіваємо пісню-другу та й розійдемося до наступних родинних свят. Та після смачного і солодкого застілля залишилася неприємна гіркота на душі. І це завдяки насамперед моїй мамі.
Коли ми трохи посиділи за столом, молодші члени наших родин вирішили відділитися від нас у другій кімнаті. Ще б пак, у наших двійнят-восьмикласників і двох студентів – чоловікового брата і моєї сестри – були інші, молодіжні інтереси й розмови про музику й спорт. Отоді моя мама й почала:
– Так мені, доню, незручно перед сватами, що ти так мало страв приготувала. Ти ж знаєш, як я тебе вчила: застілля має бути щедре.
– Але все ж таке смачне, свахо, – нібито підтримала мене свекруха, додавши крапельку дьогтю, – та й нас небагато на святі, вистачить, голодні не залишимось.
– Могла б і гарячу страву приготувати, наприклад, жульєн, я ж тебе вчила, – продовжувала мама, – а на друге – капусту під бешамелєм. А то ми з подарунками, а ти поскупилася, – мама запобігливо поглядала на сватів.
Вона вважала, що мені неймовірно пощастило, що я потрапила в таку поважну родину, наче я під плотом знайдена, без освіти й роботи. «Навіщо так перед ними стелитися»? – подумки дивувалася я. – Ми з чоловіком всього досягли самі, щоправда, при мінімальній допомозі і моїх і його батьків: моїх, бо небагаті, його – бо пихаті, мене за невістку не хотіли, бо не їхнього кола.
– То молоді зараз дуже економні, – докинула своїх п’ять копійок свекруха, і розмова на цю тему припинилася, якраз вчасно повернулося молодше покоління поласувати кавою і тортом під завісу цього спектаклю.
Дякувати Богу, з чоловіком мені дуже пощастило, для нього, як і для мене, були неприйнятні пережитки про походження й касти.
– Сину, а давай ми Новий рік зустрінемо в тебе. Вітя прийде зі своєю дівчиною і однокурсниками святкувати в нас вдома, а ми не хочемо молодим заважати.
– Чому ж ви раніше не сказали? Я сьогодні путівку купив для сім’ї в Хургаду.
– Отакої! – аж через пів хвилини до свекрухи повернувся дар мови, – на ремонт ледве вистачає, ще доробити скільки треба, а їм у Єгипет забаглося.
– А як же вазони ваші? Котика на кого залишите? – поцікавилася моя мама.
– А ми ключ вам залишимо. Ви недалеко живете, то якщо вам не важко, заходьте раз у три дні полити квіти. А Маркізика віддамо на тиждень у добрі руки сусідки.
– Добре, – погодилася мама.
Коли гості розійшлися, я витріщила на чоловіка очі:
– Ігоре, який Єгипет?
– Який, який. Тепер прийдеться шукати путівку для сім’ї з дітьми, – почухав потилицю чоловік.
– Що ти придумав? Звідки гроші?
– Звідки, звідки. Позичу! А хай знають!
– Кому ти хочеш щось доказати? На зло кондуктору…- не встигла я закінчити, як чоловік підвищив голос:
– Кому, кому. Своїм!
Він повернуся і вийшов на балкон. Я все зрозуміла: Ігор терпіти не міг зверхності й нав’язливості, якщо це навіть ішло від рідних.
Чоловікові вдалося придбати путівку, щоправда, не в Хургаду, коли ляпнув, що в голову зайшло, а в Шарм ель-Шейх. Ми почали збиратися. Не хотілося думати, як нам прийдеться віддавати борги. Тиждень відпочинку, без передноворічних клопотів і біганиною по магазинах, святкування Нового року в готелі із гарною родиною земляків. Це так відновило наші сили, додало стільки енергії й оптимізму, що цей перший в нашому житті відпочинок за кордоном вартий був витрачених коштів. Ігор аж подобрів до своїх батьків, його гризло сумління, що збрехав мамі про вже придбану путівку, і вирішив компенсувати свій негарний вчинок подарунками для рідних.
Ми поверталися в свою власну, чистеньку, теплу й затишну квартиру, де цвіли политі мамою наші квіти, а в сусідки чекав нас Маркізик. Відімкнули замок, внесли валізи, на підвіконнях буяли квіти. А на кухні…То якийсь жах. Гора немитого посуду, купа сміття, де впереміш зі шкірками бананів та апельсинів розбиті бокали. І в спальні, і у ванній були сліди, що погуляли на …неславу. Ще й в халаті моєму походили й плаття вечірнє приміряли. Хто ж це так віддячив за безкоштовний номер у «готелі»? Та ж не моя мама, яка понад усе порядок любила і мене до охайності привчила.
Ми не знали, за що спочатку братися. Аж тут хтось відчиняє двері. Мама.
– Ви вже вдома? А я йшла поприбирати. Дала Маринці ключі, щоб вона із подругами Новий рік зустрічала. Маринка сказала, що не встигла сміття винести, бо на заняття спішила.
Мамин улюблений зять на слова своєї улюбленої тещі(це не сарказм) тепер тільки грізно мовчав. Нарешті він зрозумів, що я ніколи не була улюбленою маминою донечкою Іринкою чи Ірусею, я була в своїй сім’ї просто старшою сестрою Ірою. Хоча завдячую їй, що стала гарною господинею.
Ігор мовчки взяв подарунки і піднявся поверхом вище забрати нашого Маркіза й віддячити сусідці за догляд.
Я попросила маму повернути ключі й сказала, що сама приберу в квартирі.
– Ти що – образилася? То ж сестра твоя всього кілька днів тут побула. Тобі так шкода твої порядків?
Я не вміла так виразно мовчати, як Ігор, і хотіла сказати щось на кшталт: при чому порядок, хочу, щоб мене просто поважали, та не встигла: повернувся чоловік із нашим коте, і ми з дітьми кинулися його обіймати. Мама мовчки вийшла з квартири.
Коли в квартирі навели лад, і все знов заблищало чистотою та свіжістю, ми з Ігорем задумалися, чи правильно ставимося до наших рідних. Хотілося б почути думки інших.
Тут ви знайдете емоційні гори та низи, неймовірні шляхи до щастя та вражаючі висоти людської сили. Підписуйтеся зараз і дайте цим історіям можливість розцвітати у вас в серці.
Підпишіться зараз, щоб разом з нами вирушити у цю неймовірну подорож. Ваша підписка — це ключ до унікальних переживань та митей, які запам’ятовуються назавжди.
