Братова наречена.
— Ну, що ти як маленька? – розсміявся Ігор, обіймаючи кохану дівчину. – Мої батьки дуже милі, інтелігентні люди. Мама взагалі вже місяць просить привести тебе в гості. А як на тебе чекає Олексійко, я взагалі мовчу!
— Твій брат це щось! – трохи розслабилася Марійка. – Як пригадаю, не можу втриматись від сміху.
— А як він тебе моїм розхвалив, — закотив очі хлопець. — І гарна, і розумна, і чудова господиня. І ще купа епітетів.
— Марійка йде! — пролунав голос з балкона. Пара підняла голову і побачила хлопчика, який активно махав їм руками. — Мамо! Марійка йде!
— Чую, — пролунав жіночий голос. Незабаром визирнула і його володарка. Вона привітно посміхнулася старшому синові з дівчиною та затягла молодшого додому. – І не треба лементувати на всю вулицю.
— Але ж це моя Марійка! – обурено заволав шестирічний хлопчик, щосили опираючись матері.
— Не твоя, а моя! — Власницьким жестом притягнув дівчину до себе Ігор. — А ти спочатку вирости!
— Ви такі схожі, — засміялася Марійка, і відразу почула подвійне фиркання. — Ну, що я казала?
— Заходьте! Нічого безкоштовну виставу влаштовувати! Вся сім’я вже в зборі, тільки вас не вистачає.
— Ходімо!
— Красива, так? – гордо спитав Олексійко, затягаючи дівчину за руку до кімнати. – Я вибирав!
Сімейство Мельників, яке знаходилося у вітальні у повному складі, дружно розсміялося, змусивши і без того схвильовану дівчину почервоніти.
— Красива, — засміявшись, батько сімейства погладив молодшого сина по голові. Потім перевів погляд на дівчину. – Мене звати Степан Іванович, приємно познайомитись.
— Марійка, — пискнула дівчина, нервово посміхаючись.
— Так, не заставляйте мою наречену ніяковіти! — Заступився Ігор, пригрозивши рідним пальцем. — Давай я тобі всіх представлю.
Через півгодини Марійка почувалася як удома. Сміялася з жартів, розповідала цікаві історії про свою роботу.
— І ось уявіть, мій перший робочий день, я дуже хвилююся! Мене ж одразу закинули в підготовчу групу, і напарниця налякала, мовляв, дітлахи там некеровані. Ну так ось, заходжу я в групу, кажу як мене звати, і перше ж питання від дитини вганяє мене в ступор. — Марійка хитро поглядала на хлопчика, який успішно робив вигляд, що він тут ні до чого. — «Ви заміжня? У вас є хлопець?» – передражнила вона Олексійкові слова.
Ганна Миколаївна розуміюче розсміялася. Вона не раз потрапляла у незручні ситуації через питання сина.
— А потім, навіть не чекаючи відповіді, це диво, — дівчина обережно розкуйовдила світле причесане волосся хлопчика, — видає. «Хоча яка різниця, якщо що, розлучитесь!»
Тут вже всі реготали до сліз. Марійка розповідала так цікаво, що оточуючим здавалося, що вони бачать все, що відбувається на власні очі.
— Тетяна, наша друга вихователька, тільки закотила очі і пробурмотіла, що Мельник у своєму репертуарі. А я стояла червона, мов рак, і навіть не знала, що сказати. Після цього він цілий тиждень уважно за мною спостерігав. Що я роблю, як розмовляю з батьками. Та ще з таким серйозним виразом обличчя! У мене було відчуття, що я на іспиті!
— А потім обов’язок забрати брата із садка випав мені, — з усмішкою до вух, втрутився в розмову Ігор. — Він мене побачив, задоволено посміхнувся і кудись втік. Я навіть трохи розгубився, зазвичай братик біжить додому швидше за мене. І десь за хвилину він з’являється знову, та ще й не один, а з новою вихователькою. І видає: «Ось тобі наречена, одружуйся!»
— Я тоді хотіла провалитися крізь землю. А Олексійко стоїть, посміхається, а потім як штовхне мене! Та як би не Ігор, я б просто так не відбулася.
— Ну ти ж сама говорила, — кліпаючи невинними очима, заявив хлопчик, — що братові давно вже час одружуватися. — А наречену він шукати не хотів. Ну, я й допоміг!
— Маленький звідник, — лагідно посміхнулася Ганна Миколаївна, вручаючи синові цукерку. А що, заслужив! Он як старший на дівчину дивиться.
Фото ілюстративне.
