Так склались обставини, що нині я просто змушена жити з мамою. Уже другий рік пішов. як ми під одним дахом і нині у мене одне єдине бажання – знайти тата і вибачитись перед ним.
Тато із мамою розлучились багато років тому. Мені і трьох років не було. як тато залишив родину.
— Знайшов іншу і забув про тебе і мене. Ну нічого, прибіжить ще, але ж ми його не приймемо, правда, доню?
От такі слова я чула з дитинства і справді їм вірила. з роками я навчилась не любити свого тата, нівіть не знаючи його. У мене при його згадуванні завжди були негативні емоції, і я, навіть пояснити толком не могла, а що ж такого він зробив.
І ось, колимені виповнилось вісімнадцять, тато знайшов мене через одну із відомих мереж соціальних. написав, що любить і сумував, дуже хотів зустрітись.
Я у відповідь скільки усього “хорошого” написала, що й згадувати не хочеться. потім він приїздив, намагався зустрітись. щось пояснити, але я не бажала його бачити і розмовляти.
Минуло вісім років і нині, так склались обставини, що я вже дорослою жінкою із двома дітьми змушена була у мами оселитись. Вірю. що тимчасово. Вірю. що наш дім звільнять і я зможу повернутись у свою затишну квартиру і дочекаюсь свого Захисника.
І знаєте, поки я була дитиною я не помічала “особливого” характеру моєї мами. Для мене вона була святою і лиш зараз я зрозуміла, що зовсім її не знаю.
Приїхавши до мами і трішки оговтавшись я зрозуміла, що потрібно зробити ремонт, хоча б косметичний. Ми з мамою усе обговорили, придбали матеріали і я почала займатись. власне ремонтом.
Минулоріч замінили сантехніку у ванній і підлогу у маминій кімнаті. Усі роботи ми з мамою обговорювали, матеріали разом обирали:
— На що воно схоже – чую вкотре, коли мама в ванну заходить. Поглянь на ці крани, що за дизайн. прямо викинути їх хочу. А плитка? Що в тебе за смак.
Або ще краще:
— Не підлога, а казна що. У ноги холодно постійно, треба переробити, бо це нікуди не годиться.
І так про все що б я не придбала, чи що б не зробила. Хліб. Беру його у тому ж магазині. того ж виробника, але придбаний мною “глевкий, неприємно пахне і геть не добрий”. Молоко у пакеті не молоко зовсім, а придбані мною на заміну старим зношеним, черевики – холодні, незручні і геть їй не пасують.
Другий рік я з нею під одним дахом і вже руки опустились. Не хочеться нічого робити і нічого купувати. адже потім буде море критики. І якби ж воно в неї було, чи могла придбати краще. Так ні. Все потрібно. але придбане не таке хороше, а кип’яток не достатньо гарячий.
І знаєте у моїй пам’яті почали спливати уривки минулого. Я чула все це. Я все це чула. але говорила вона це комусь іншому.
Так, саме от таким було їхнє спілкування з моїм татом. От тільки постійні докори лунали з маминих уст.
Мені нині так соромно. Хочу знайти свого тата і попросити у нього вибачення. Тепер я зрозуміла, чому він нас покинув, чому виїхав до іншого міста, чому не дава про себе знати, аж до мого повноліття.
Як думаєте, у мене є шанс отримати прощення, чи після всього, що я наробила, чи пробувати не варто?
