Так уже життя обернуло, що ми із сестрою росли, що та трава при дорозі. Нікому ми потрібні не були, нас і не помічали толком. Мама із татом жили у своєму світі де панував “зелений змій” а от про нас вони й не пам’ятали.
Звісно, ми були із нею дружні. Ми тримались одна одної, підтримували одна одну. Подруг у нас не було, адже батьки не дозволяли із нами водитись. Хоч ми ніколи ні в кого і сірника не узяли без дозволу, але переконання йшли поперед нас. Та й тато із мамою славу не надто хорошу у селі мали.
Скінчили ми школу, поклонились рідній хаті і назавжди звідти виїхали, аби й спомину про те місце не мати. Вчились у бурсі, потім я в інститут пішла, а сестра заміж вийшла.
Ще до заміжжя, я Алі казала, що той хлопець не буде хорошим чоловіком. Проте, сестра так хотіла “справжню” сім’ю, що у свої 18 намалювала картинку гарну і сама в неї повірила. Пішла під вінець і досі гірко шкодує про те рішення, бо Назар не подарунок і ніколи ним не був.
А я вивчитись так і не змогла. майже одразу. після першого курсу я поїхала на заробітки в Чехію. то мав би бути обмін студентський, однак коли я вперше заробила такі гарні гроші, то зрозуміла, що та робота мій порятунок від злиднів.
Найперше на що я гроші склала – хата. Власна хата у якій є кухня, є каструлі, купа чашок, м’які рушники і чисте постільне. Все. чого я не мала у дитинстві.
Всі ці роки я свій дім покращувала і робила максимально затишним. І ось, коли вже все зроблено, я вийшла заміж за чеха. Я у нього багато років тому працювала, знала ще його дружину покійну і коли випадково зустрілись, поглянули одне на одного по новому.
А тепер до суті. Нещодавно. мені сестра зателефонувала. Крізь голосне хлипання я почула, що вона не має де жити, адже чоловік її щось там нахімічив із проводкою і їхня хата розвіялась по вітру попелом.
Нині моя Алла із дітьми проживає у орендованому домі. але господарі їх просять з’їхати на тижні. Тобто, скоро вони і без тимчасового житла залишаться. Алла просить впустити їх у мій дім “поки”. Бо ж він стоїть зачиненим, а я в Чехії.
Ніби, як прохання просте і логічно було б одразу сказати “так”, якби не Назар. Не знаю, чи то Алла не бачить його справжнього, чи бачить, а її все влаштовує, але то надзвичайно складна людина.
Мало того, що він гарно за комір заливає, так ще й може влаштувати гарненьку сцену із феєрверками. У Алиному будинку залишився лиш залізний посуд і жодної техніки, бо ж Назар усе розносить на друзки.
Та й господар він не надто хороший. От є люди які мають ті ж дві руки, і ніби все роблять так само, як інші, а виходить таке, що й переробити неможливо, хіба викинути.
І при тому всьому Алла свого чоловіка буде захищати до останнього. Хай усі бачитимуть, що то він що не так зробив, так вона стоятиме і доводитиме, що то тобі здалось і що її Назар на таке не здатен. Чи сама у те вірить і доводить, а чи соромно їй за нього, там не зрозумієш.
Ну і як мені тепер бути? Відповідь треба дати якнайшвидше.
З одного боку , то ж сестра моя. А з іншого – роки важкої праці і власна хата, хай у селі, хай не надто велика, але ж моя. Місце, яке мене завжди чекає, де все зроблене так, як я мріяла. Місце, куди я хочу повертатись і яке вважаю своїм домом справжнім.
І як же мені вчинити?
Головна картинка ілюстративна.
