fbpx

Так я доньку розраджувала, що аж самій очі відкрилися на те, що між нами з чоловіком відбувається і хто тому винен. Але де б я могла подумати, що чоловік на таке здатен?

Ситуація з донькою підсвітила мені моє життя в шлюбі, адже двадцять два роки разом ми з Романом, а все виявляється не зовсім так, як я собі думала. Ми останнім часом дуже віддалилися і я думала звичайно, на іншу.

З усіма таке буває, коли діти виростають, дивишся вже на другу половинку іншими очима і розумієш, що разом жити нема вже й заради чого, нема заради чого старатися, поступатися і терпіти.

І ось приїхала донька з навчання, а у нас з нею доволі довірливі стосунки і я бачу, що вона щось дуже сумна ходить.

– Олесю, давай розказуй, – не витримала вже я, – що там в тебе сталося.

– Ой, та що могло статися. Застала свого хлопця з подругою. А та ще й каже, що давно його любить і він мене хотів покинути, але не знав, як сказати.

– А хлопець, що казав?

– Та я його навіть слухати не хочу. Таке не прощають, хіба не так?

– Та все так, але вислухати треба, якщо хочеш правильні висновки зробити.

– Та він і так буде виправдовуватися, скаже, що Ніна все сама.

– А вона могла?

– Ну, може й могла, але я сама бачила як він від неї відходив, коли я зайшла.

– Відходив чи відсахувався?

– Та я вже й не пам’ятаю.

– А ти от згадай, сядь і все спокійно згадай, що бачила, а потім вже роби висновки.

А сама пішла вся така сповнена гордості, що все так на свої місяця розставила, от що означає добра мати, от що означає досвід. І ось на цьому моменті мені аж в очах потемніло! Виявляється, подібне відбувається між мною і Романом останні роки, а я все сприймаю за чисту монету. А все не через подругу мою любу, а через найкращого друга Романа – Василя!

Раптом перед очима стало його обличчя, коли він наче винувато опускає очі, коли Роман каже, що був з ним на рибалці чи їздили на полювання, йшли на футбол чи в бар. Мовляв, я не хочу брехати, але це не так… А потім я не даю спокою Романові, хочу бачити фото, рибу, упаковки чіпсів чи тушку…

Пригадую, що Василь тепер з моїм чоловіком на всіх вихідних, якщо не присутній, то телефонує йому по десять разів на день, наче вони разом не працюють і не можуть на роботі поговорити. А ті його розмови про чоловічу дружбу, яку ніхто не має порушити і стати між друзями?

Звичайно, йому легко казати, адже він й досі неодружений і як отак прослідкувати наше життя, то лише на початках Роман був повністю в родині, був мені чоловіком і порадником. А потім цей «друг» як вліз між нами і не дає тепер спокою, тепер чоловік частіше з ним, ніж зі мною і думка Василя переважає мою! Ви собі можете уявити, що будь-яка покупка в дім, то має бути тут думка Василя, а не моя!

Оце так відкриття, я від несподіванки аж присіла. Так і наші непорозуміння теж пішли через нього, бо я не хотіла аби він до нас часто приходив, а той ліз і ліз, наче з квітами мені і шоколадкою донці і мав право сидіти у нас до пізньої ночі, бо вони футбол дивляться чи якесь кіно.

І ще так все подавав, наче Роман його запрошує, його потребує більше, ніж мене…

І ось це розуміння дало мені зовсім по-іншому подивитися на чоловіка і на мене. Я наполягла аби ми з Романом поїхали в санаторій і там якось вже ми розговорилися і все для себе вияснили – хто ми один одному і для чого нам Василь. Тепер чоловік його до нас не запрошує і вихідні лише для мене, і нього, бо вже набувся він з другом за всі ці роки. Та й не погано ми час проводимо вдвох.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page