Ні, вона мені тоді казала подумати і не обирати чоловіка, але я їй сказала:
– Мамо, там Василь сам вже три роки, я й так можу його втратити. А Олі вже два роки і тобі буде легко з нею справитися. Я туди й назад. Ми заробимо грошей і купимо тут квартиру.
Але плани мінялися від року до року, бо ми вже вирішили, що заберемо доньку до себе, головне, тут знайти якийсь куточок, але хто нам його дасть офіційно. Як згадаю, де приходилося жити всі ці роки, то аж мороз по шкірі. Бувало, що квартира була набита людьми і не знав чи гроші не пропадуть.
В ті часи не було так масово мобільних, тому ми телефонували на пошту і мама мене запевняла, що Оля росте щасливо дівчинкою. Якби ж я тоді знала.
Василь мене відговорював, але я приїхала через три роки додому і просто втратила дар мови – моя дитина ховалася від мене і називала мамою мою сестру!
– А що ти хотіла?, – спитала мене мама, – Я тебе просила не вибирати між дитиною і чоловіком. Дитина має Наталю за маму, а її чоловіка за тата. Подякувала б їм, що вони твою доньку люблять і виховують як свою.
– Добрі батьки на мої гроші, – не вгавала я.
– Ти ж за грошима їхала, тобі була дитина на думці?
– Я їхала аби їй забезпечити гарне життя.
– От ти й справилася, – мати була непробивна, – вона щасливо живе з татом і мамою, ні в чому не знає нужди. Хочеш їй сказати, що ти мама – вперед.
Я не просто хотіла! Я взяла Олю на руки і пішла геть, дитина мене буцяла і кликала маму, я не могла такого витримати. Моя доня бігла з усіх ніг до Наталки, а та переможно усміхалася.
Я хотіла заробити на свою доньку, а тепер мені прийдеться все життя працювати ще й на сестру? Ось такий у матері був план. Я просто в цьому певна.
Коли я вернулася в Англію, то Василь, на диво, був спокійний:
– Нічого, підросте і все зрозуміє, нам головне зараз тут прижитися і мати посвідку. А вона приїде і ми її тут влаштуємо в школу, тут краще жити.
І з цими думками я жила до п’ятнадцятиліття моє донечки. За цей час у нас на світ вже тут з’явилася Соломія і мені стало легше на серці. Я любила її за двох і навіть у нас на цьому фоні були непорозуміння з чоловіком, бо він вимагав уваги й до себе, а я цілодобово думала лише про доньку.
І ось я їду в Україну з Соломією, родина нас гарно зустрічає і я роблю вигляд, що не помічаю, як вони на моїх грошах тут все розбудували: хата на все село, паркани, машини.
Взяла я Олю за руку і все їй розказала, що я її мама і хочу забрати в Англію, що любила її і всі ці роки утримувала.
– Я не хочу нікуди їхати, – каже мені вона, – Мені й тут добре, тітко.
– Я твоя мама! Я все життя на тебе працюю з батьком. Всі твої речі, твоя їжа і будинок ось цей – то все за мої гроші!
– Гроші і гроші! Ви хоч про щось інше думаєте?, – випалила Оля і втекла.
Ніякого порозуміння не вийшло. Вона вже на принцип не хоче нікуди їхати.
Мати й сестра тільки з мене кепкують, мовляв, я таке заслужила. А я знаєте що думаю – а я залишу їх без своїх грошей і тоді подивлюся, як вони будуть любити Олю без них. Хіба не чудова ідея?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
