fbpx

Так, я залишила свою маму у літньому віці одну і мені навіть не соромно. Сестра телефонує постійно, говорить, що я не маю совісті і що вони не очікували від мене такої невдячності. Але я певна, вислухавши мою історію ви погодитесь із тим, що я вчинила вірно

Так, я залишила свою маму у літньому віці одну і мені навіть не соромно. Сестра телефонує постійно, говорить, що я не маю совісті і що вони не очікували від мене такої невдячності. Але я певна, вислухавши мою історію ви погодитесь із тим, що я вчинила вірно.

У свої 38 років я не заміжня і діток не маю. Жила біля мами своєї в селі, навчатись теж піти не могла, адже не було за що.

Нас у мами двоє дівчат, я менша із сестер. Ніна – старша сестра, навчалась у місті, потім вийшла заміж працювала. А от я не могла, адже мама наша не надто здорова, завжди її турбували коліна і спина, сама б вона із господаркою і городами не впоралась би.

Сестра вчилась, треба було тримати свиней, корову і двох биків. Для всієї худоби потрібно було і сіно і буряки і кукурудзу і кабаки і картоплі. Мама не могла, о на чиї руки? Правильно на мої, адже ж я мамина помічниця, яке маю право її саму залишити.

Потім, сестра вийшла заміж, взяли вони квартиру в кредит.

— Треба Ніні допомогти, бо свати і так на нас косо дивились, адже вони фактично за все платять – казала мама. – А ти молода, в тебе все попереду, ось з цим упораємось і ти вчитись підеш.

А коли у Ніни двійко діток з’явилось, то мені роботи додалось, адже тепер мені треба було і з ними допомагати.

— Ну що ж їм у місті сидіти на шостому поверсі, – каже мама, – а тут природа простір, свіже повітря. Та й нас двоє, хіба не впораємось?

А одного дня, коли мама вирішила, що нам потрібна ще одна корова, я не витримала. Тоді, саме моя подруга приїхала із Німеччини де вже більше року жила. Вона всього тиждень вдома побула, але зуміла мене переконати в тому, що й я мушу їхати:

— Я тобі з усім допоможу, зустріну, житимеш із нами, тільки тікай звідси, Ніло.

Одного ранку я нікого ні про що не попередивши, навіть без речей, просто узявши документи, сіла і поїхала до подруги в Німеччину.

Я тут уже пів року. Знаєте, нарешті я можу сказати, що я живу. Прокидаюсь, навчаюсь, працюю. А нещодавно ми із подругою відвідали Париж. Я навіть мріяти не могла про те, що на власні очі побачу Ейфелеву вежу, але я її таки побачила. Люди добрі, я була в Парижі!

Мама кличе додому, каже що я покинула її напризволяще. Сестра говорить, що не очікувала від мене такої зради. Мовляв. я жила на всьому готовому і повинна бути вдячна, а не тікати, залишивши нездорову маму сам на сам із величезним господарством:

— Ти тільки про себе думаєш. А як мамі тепер? а мені. У мене чоловік, робота, діти, а тепер ще й мама? Це по якому? Хто так робить? Чого тобі не вистачало? мала все про що інші і мріяти не можуть. Як ти спати спокійно можеш після того, що накоїла?

От тільки я й досі не можу зрозуміти, що ж я такого “накоїла”?

Невже, мій вчинок так важко зрозуміти?

Як вважаєте, я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page