Я не можу прийти до тями від того, що сталося – мене покинули через туш для вій. І не просто покинув наречений, а ще й такого нагородив, що на голову не налазить. Де ділися щедрі чоловіки, які люблять жінок і для них купити туш за три тисячі гривень – то дрібниця?
Ми зустрічалися з Денисом пів року і я бувала в нього і нарешті вирішила запросити його до себе. У мене своя квартира, мені її мама купила і все облаштувала, вона мені ще й грошенят підкидає, тому я на роботу ходжу для саморозвитку, ніж для заробітку.
Коли я прийшла до Дениса на його орендовану квартиру, то найперше, що подумала – у нього бракує грошей зняти нормальну квартиру з нормальним ремонтом. Але він мені подобався, я його кохала, тому закрила очі на його бідність, от він чомусь не закрив, коли побачив як я живу, а почав з того, для чого мені стільки косметики.
– Ти ще така молода, лиш двадцять шість років, а в тебе тут стільки баночок і тюбиків, наче тобі шістдесят.
– Це все мені потрібно, щоб гарно виглядати для тебе, – відказала я.
У мене справді багато доглядових засобів та декоративної косметики. Я люблю фарбуватися, люблю експериментувати з тоном і тінями, підбирати помади чи блиски. Мене це заспокоює, люди ходять в гори, деруться через хащі аби відчути задоволення, а в мене все це вдома. Я вважаю, що це кращий варіант.
Але тут Денис мені почав закидати про те, скільки ж все це коштує.
– Це дорога косметика, але я заробляю на неї, тому твоя реакція мені незрозуміла.
Він побурчав щось там і наче заспокоївся.
Але настав день закоханих і я йому надіслала, що хочу на подарунок. Це була туш, я вирішила вибрати дуже бюджетний подарунок, бо розуміла. Що на більше у нього може не вистачити грошей.
Я не вважаю, що подарунок за три тисячі гривень, то багато. Іншим дівчатам телефони дарують по п’ятдесят тисяч і нічого. Але я ж люблю людину, а не гроші, тому й сказала, що така дрібничка, як туш для вій мені цілком вистачить.
І що ви думаєте? Приносить він мені ту туш, яку я замовляла, на квіти, певно, грошей вже не вистачило, як і на солодощі. Я ж накрила стіл і теж йому приготувала подарунок – дуже красивий светр, який був набагато дорожчим за тут туш! А ще стіл накрила, то теж копієчка, а плаття нове купила, а зачіска, манікюр…
А він мені заявляє, що я меркантильна, що я хочу від нього лише гроші, що я не вмію розумно ними розпоряджатися і хочу злізти з маминою шиї і вилізти на його.
– Ти усвідомлюєш, що ти скнара?, – спитала я його, – Іншим дівчатам он які дорогі подарунки роблять, а ти витратився на нещасну туш і таке несеш?
– Така дрібниця не може стільки коштувати! Це за межами мого розуміння.
– Мені її вистачить на місяць, тому будь певен, що я в тебе більше не попрошу такий подарунок.
– На місяць? На місяць?, – у нього голос пішов на такі високі ноти, що аж сигналізація за вікном спрацювала.
І пішов геть. Перепрошую, а як на його думку виглядає гарна дівчина? Вугіллям брови малює і буряком щоки натирає? Ні, він увивався за мною, а не за якоюсь безликою, а тепер каже, що я надто багато грошей на це все витрачаю.
Більше не буду вибирати таких бідних кавалерів, не вірю більше в почуття. Хай вже буде багатий, але буде мене цінувати, ніж такий бідний, який навіть не усвідомлює, який скарб мав.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
