Справа в тому, що я з чоловіком не одружена офіційно, він мені не пропонував, а я не хочу ставити штампи аби потім довго і нудно не ділити майно, як це роблять багато моїх спільних знайомих.
Проте, це все я бачила, коли була малою і тато з мамою розходилися, то бабуся все ділила навпіл, а подарунки, які дарувала мамі – забирала. В результаті ми залишилися в квартирі з обдертими шпалерами і без пральної машини. За пралкою мама найбільше сумувала.
Тому я вирішила, що вже краще так жити, ніж потім отак все ділити. Згодом мама поїхала на заробітки і купила мені квартиру, а в старій зробила гарний ремонт. Вона зараз уже вдома, працює «для душі» в бібліотеці і няньчить моїх дітей час від часу.
Мама ніколи мені не говорила про те, як я живу з Вадимом, ніколи мені не казала про нього щось недвозначне, любить дуже наших діток.
Ми живемо в квартирі, яку подарувала мені мама, Вадима я вважаю добрим чоловіком, він забезпечує своїх дітей, гроші мені не дає, але завжди купує те, що треба для дому чи для приготування їжі.
Великих покупок ми не робимо, бо вся техніка вже є, тобто, це одяг для дітей, іграшки і дозвілля. Але все одно ми обоє працюємо і цього не завжди вистачає на те аби відкласти хоч тисячу гривень.
Тому, коли свекри прийшли до мене з такою пропозицією щодо подарунка для Вадима, то я розуміла, що я не можу нічого дати, бо у мене нема ніяких заощаджень.
– Лілю, ти ж розумієш, що це тридцять п’ять років? це дуже важлива дата і треба людині подарувати щось велике і значуще. Тому ми порадилися, що подаруємо Вадиму машину. Тому з вас з мамою друга половина.
– Але у мене нема заощаджень, – я була навіть засмучена, бо я теж хотіла вкластися в такий дорогий подарунок, адже чоловік давно мріє про машину.
– То в мами твоєї є, – кажуть вони, – ти поговори з нею.
Далі свекор запевнив, що вже приглядів гарну машину, хоч і вживану, але вона в ідеальному стані і треба дати завдаток аби її не купив хтось інший. Ціна питання була в десять тисяч євро.
Я пішла до мами.
– Мамо, це така дата і думаю, що скинутися Вадиму на машину – то чудова ідея. Але у мене нема грошей.
Мама на мене глянула і каже:
– А я тут до чого? Я на зятеву машину скидатися не планую.
– Але, мамо, він про неї мріяв!
– Доню, я про багато що мріяла, тому встала з дивану і пішла та заробила.
– Але його на роботі не цінують, тому у нього мала зарплата.
– То нехай знайде ще одну, де будуть цінувати. Хай навчиться ще щось робити, якщо не може тільки одним заробити на прожиття.
Отак ні з чим я пішла до свекрів і все їм розказала. Вони на нас образилися і сказали, що це все не по родинному і що так не годиться.
Але чому тоді вони не купили мені машину, якщо я вожу наших дітей і в школу, і на гуртки, а Вадим до місяця роботи й пішки доходить? Я вже й розгубилася.
І що робити в цій ситуації? Що б ви порадили?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
