Кажуть, що чорна смуга у житті – це розплата за щасливі дні. А якщо врахувати, що я в минулому житті була найщасливішою жінкою на світі, страждати доведеться ще дуже довго.
Таке відчуття, що всі навколо – успішні люди. Їздять на крутих машинах, живуть у величезних квартирах, вечорами збираються всією сім’єю за одним столом та обговорюють минулий день. І вже точно не рахують копійки на продукти, щоб зварганити дитині повноцінний обід.
Я повільно ходила вздовж полиць, шукаючи товари по акції. Ще кілька місяців тому мені й на гадку не спадало подивитися на цінник, перед тим, скажімо, як купити пачку сиру. А зараз доводиться.
І, будь ласка, скажіть мені, звідки такі кінські ціни на фрукти? Як може кілограм безсмачних пластмасових яблук коштувати двадцять п’ять гривень? Вони там усі збожеволіли, чи що?!
Доведеться брати поштучно.
Я несміливо виставила на стрічку контейнер із курячою печінкою, два яблука та пачку сиру. Вдома є борошно, картопля, яйця – цілком вдасться зробити смачну другу страву та сирну запіканку. А на десерт Настуні буде яблучко.
А я… обійдуся. Ось просто понюхаю його та й усе. І мені вистачить.
Я з побоюванням подивилася на продавщицю, намагаючись зрозуміти, чи не сміється вона над таким жебраком. Але їй, схоже, було фіолетово, що я там узяла – на втомленому обличчі не було жодних емоцій. Так, ми завжди мимоволі проектуємо на інших свої думки та почуття, надто багато думаємо про те, що про нас подумають інші.
Правда ж полягає в тому, що всі зайняті виключно собою та своїми проблемами. І нікому немає діла до того, що цю нещасну курячу печінку я купила на весь тиждень. Ви запитаєте, як я дійшла до такого життя?
А я вам відповім. Левову частку моєї зарплати з’їдає комуналка. Так, мамина квартирка крихітна, і я щиро не розумію, чому за воду та опалення приходять такі суми, але факт залишається фактом – після оплати послуг ЖКГ у мене на руках залишається чотири тисячі гривень.
На ці гроші ми з Настунею й живемо.
Від машини довелося відмовитися одразу – у моєму випадку це не засіб пересування, а розкіш. Настуню до школи і мене на роботу возить тепер тролейбус – дешево та сердито.
Чи просила я гроші у Сергія? Звісно, і неодноразово.
Все, що я чую у відповідь: “Я ж казав, що ти без мене пропадеш. Повертайся, поки не пізно. Або віддай дитину мені на виховання, якщо не можеш прогодувати і забезпечити”.
Ось тут я злякалася по-справжньому і перестала просити. Тому що Сергію нічого не вартує заявити на мене в соцслужбу, а я… А я цього не переживу.
Так що поки що крутимося як можемо. І чекаємо на останнє засідання суду.
Минулого тижня грошей підкинув Аркадій(я йому подобаюся0. Не казав, що допоможе, не пхав гроші демонстративно в руки – знав, що я відмовлюся. Просто – оцініть його делікатність – залишив на тумбочці у передпокої.
Звичайно, мені часом здається, що ще зарано намагатися влаштувати своє особисте життя А з іншого боку, жити в ім’я дітей і забути про себе – така собі перспективка. Небезпечна в майбутньому складнощами у стосунках.
Фото ілюстративне.
