Влітку Таня за зморшки переживає так само сильно, але тоді вона бере темні окуляри кожного дня. А зараз? І так в сумці чорт ногу вломить, то ще й окуляри носи. А візьме – то сонце ховається. Не погода, а засіб доведення її до сказу.
Зупинилася на пішохідному переході аж на сімдесят п’ять секунд, щоб на повну надихатися вихлопів з машин.
– Хоч бери і дихай одним місцем, – каже про себе.
– То ви ще попри приватні будинки не проходили, – чує поруч чоловічий голос.
– Запахи для гурманів, – дивиться на чолов’ягу Таня.
– Для істинних, – усміхається їй чоловік.
Таня не дуже компанійська, як ви розумієте. Вона любить комфорт, а люди, що її оточують, просто один поперед одного рвуться його спаскудити. Наприклад, на роботі, пчихають біля неї. І вона не планує цим розповсюджувачам бацил бажати здоров’я, бо вони зазіхають на її. Будьте дужі і приходьте ще на мене пчихати, коли я перехворію, бо я просто мрію ходити з велетенським червоним носом і такими ж очима. Особливо прийдіть перед Новим роком, то я буду вам за Діда Мороза безкоштовно.
Або в магазині, коли лізуть без черги чи коли продавчиня так верещить аби їй дали без здачі, що в результаті тобі не додає здачі. А ти про це дізнаєшся уже біля дому, бо ці всі два кілометри дзвін від її вереску «В мене нема здачі» б’ється в усі звивини.
Або в під’їзді біля великого напису «Не курити» бачить сусіда, що щасливо кидає недопалок на підлогу. А Таня мовчки ковтає дим і мовчить. Таня вирішує, що вона просто слабохарактерна. Не буде ж вона ввесь час сваритися, то ж такі дрібниці. Буде тратити свою енергію на це, то на щось інше її просто не буде. Особливо на стосунки з іншою людиною. Отак прийде додому після цього всього, заїсть переживання морозивом і спати.
– Ви на автобус чи хочете пройтися в цій осінній тепліні? – знову промовив чоловік.
Таня уважніше придивилася до співрозмовника – доволі приємний хлопець. Жаль буде тратити на час на марні мрії, коли він її кине, тому не церемонилася:
– Пройдуся, але не через «прекрасну погоду», а тому, що цілий день просиділа на роботі і хоч трохи розігну спину. Я в такому віці, що треба про своє здоров’я піклуватися.
– Як на сто, то ви дуже гарно виглядаєте.
А хлопчина не шукає для себе легких шляхів. Чи то їй пощастило і доля підкинула брата по духу? Як би там не було, але Таня не буде від щастя підскакувати, тим більше вік.
– То чи можна з вами пройтися в цей чудовий осінній день?
– Можна, на Урожайну.
А осінь таки ще та «тетянка», вміє жартувати.
Таня і Олег ідуть розмовляючи, і сонце вже їм не дошкуляє, і вітер не сипле пилюкою в очі. Якесь все таке гарне навколо – дерева кольорові, будинки – затишні, люди – приємні, тваринки – чемні, а небо – синє-синє.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
