– Може, мені краще зникнути з лиця Землі, бабусю? – хлопчик сказав це тихо, впівголоса, але бабуся, яка розмовляла по телефону з його мамою, почула, кинула трубку і повернулася до нього. По його щоках текли великі, як горошини, сльози.
– Що ти, що ти таке кажеш, Русику? – обняла його, пригорнула до себе. А він, гірко хнюпаючи, переривчасто говорив:
За матеріалами – Уют.
– Я всім заважаю… Ти тільки не віддавай мене до інтернату, не віддавай, бабусю, миленька, я тебе благаю… Мама не забере і тато не захоче, а тобі до стаціонару треба, я ж чув… Ти мамі говорила, питала, куди мене подіти? Може, мені краще пропасти, бабусю?
Щасливе дитинство Русланчика, восьмирічного хлопчика, тривало аж чотири роки! У той час він жив в оточенні люблячого тата і дбайливої мами, йому було весело. Батьки водили його у цирк, він часто бував у ляльковому театрі, йому купували іграшки і, що найголовніше, його любили! Тато кожного разу катав його на своїх широких плечах, поки мама готувала на кухні, це було весело.
Він усе це пам’ятає і зараз. Зараз, коли він так давно не бачив ні маму, ні тата. Потім тато втратив роботу, і Русланчик згадує, як мама з татом не могли порозумітися, що немає грошей.
А він так переживав… заглядав у їхні очі, брав мізинчики у свої маленькі ручки і просив: «Помиріться, будь ласка!» Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно!
Одного разу мама забрала його з дитячого садка і сказала, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому що платити за орендовану квартиру немає грошей.
– А тато буде до нас приходити? – дивлячись мамі в очі, запитав Русик.
– Не хвилюйся, звичайно, буде.
І він заспокоївся. Спочатку тато приходив, брав Русланчика і віз його до своїх батьків, там йому були дуже раді. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, і тато сидів на лавочці, поки Русик грав з іншими дітьми. А одного разу тато привів його у тир. Як йому там сподобалося! А як тато влучно цілився! Русик плескав у долоні, і теж отримав маленький приз – шоколадку у формі рибки.
А потім тато почав приходити все рідше і рідше…
– Тату, приходь частіше, я так за тобою сумую!
– Я працюю, синку, іноді і в вихідні теж, у мене зовсім часу немає, але я постараюся.
Так минув рік. Русланчика віддали на п’ятиденку, тому що мама знайшла собі іншу роботу, десь далеко, а бабуся теж працювала, і вони не встигали забирати його вчасно.
Ось із цього самого дня, коли його вперше ввечері не забрали додому, остаточно скінчилося його щасливе дитинство. Бувало, що він залишався на ніч один у групі, і нічна нянечка нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного. А він тихо зрошував сльозами подушку.
Одного разу мама познайомила його з дядьком Петром, і вони один одному не сподобалися. Дядя Петя увесь час дивився на годинник і квапив маму: «Ходімо швидше, ми запізнюємося», а на нього навіть не дивився. І вони пішли. Відтоді він маму бачив дуже рідко, а потім вона переїхала до дядька Петра. Русик залишився у бабусі, як йому пояснили, тому що дитячий садок близько від бабусиного будинку.
А тато теж незабаром одружився. Його батьки переїхали жити у село і залишили татові квартиру. Тепер цих бабусю і дідуся Русик узагалі не бачив. Тьотя Свєта, татова нова дружина, чекала дитину. Свою дитину, а Русик був чужий.
Іноді мама приходила у гості, і, посидівши з ним і з бабусею, залишала гроші і йшла. А йому так хотілося з нею погуляти…
Тато теж брав до себе, вони разом дивилися мультики і ще якісь передачі. Тато навчив його грати у шашки, і Русик навіть двічі виграв! А потім тьотя Свєта привезла додому хлопчика, і візити до тата припинилися, щоб він не приніс у дім якусь болячку з дитячого садочка. А у мами з’явилася дівчинка.
Тепер бабуся з Русланчиком їздили по вихідних до мами, бабуся допомагала няньчити сестричку, а йому дозволяли тільки здалеку подивитися. І мама була зайнята малятком, а не Русиком. Він відчував себе зайвим і нікому, крім бабусі, не потрібним. Із якою заздрістю він дивився у дитячому садку, як за іншими дітьми приходили і мами, і тати! У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати такі свята, ну, а мама з татом… Мама передавала бабусею подарунок, а тато приходив у дитячий садок із подарунком. Посидить із Русиком півгодинки на майданчику і йде, говорить, що відпросився з роботи.
Першого вересня тато прийшов до школи, привітав сина з тим, що він пішов до першого класу і втік на роботу, а мама не змогла прийти, занедужала маленька, і була з ним тільки бабуся. Русланчика записали на групу подовженого дня, але він не засмучувався, по-перше, тому що там було багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому що тепер він ночував удома.
Яке це щастя ночувати вдома! Бабуся увесь час попереджала, що, якщо він буде вчитися погано, вона віддасть його в інтернат. Звичайно, вона його просто лякала, але Русик дуже цього боявся! Уже навчений тим, що ні мамі, ні татові він не потрібен.
І ось тепер він почув, як бабуся говорить мамі по телефону, що їй рекомендують лягти на обстеження. І дитина знову стривожилася. Особливо після того, як бабуся запитала: «Так що будемо робити з Русиком?» Не дай Боже віддадуть до інтернату! Ось тоді він і сказав, не стримуючи сліз: «Може мені краще зникнути з лиця Землі, бабусю?»
P.S. Діти все розуміють…
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
