Я дивилася на неї круглими очима, бо обнову купила недавно і коштувала вона мені дорого, а свекруха кліпала своїми у казала, що вона без окулярів, тому сплутала мою шаль з ганчіркою з кухні…
Далі, коли вона питала мене чи нам стелити разом з Миколою і при цьому побожно хрестилася, завівши мене в кімнату, де повсюди були образи, статуетки і календарики святих.
Також я зрозуміла це з того, як кіт напудив саме в мої капці, а свекруха так само кліпала очима і казала, що вона випадково забула кота випустити на двір.
– Певно, за ногами ув’язався, коли я вночі виходила з хати, – милим голосом казала вона.
Але, коли вона перед моїм носом закрила двері і тим самим продовжила дату весілля, бо ніс прийшлося вправляти спеціалісту.
Я це все розуміла, але я ж це все списала на те, що то родинне, бо Коля був таким самим. Ми познайомилися якраз через те, що він пролив на мене каву.
Та й освідчувався він теж дуже оригінально у сердечку з свічок, від чого у мене спалахнула довга сукня і я попала в опіковий.
Але з одного боку, Коля так за мене переживав і я була певна, що це така випадковість, він просто такий незграбний. Але от материна незграбність вона якось виглядала по-іншому.
– Які ви ще молоді, діти,- казала вона нам, коли ми сиділи за столом, а Колі на хвилиночку, вже було тридцять три!
Звичайно, мені тоді було тридцять і я вважала, що цілком готова до сімейного життя. Але після такого прийому я почала задумуватися, а чи так вже сильно мені хочеться попасти в цю милу родину?
Проте, ресторан замовлено, плаття куплене і гості повідомлені, то куди вже далі тягнути?
– Доню, не сподобається – завжди є шанс все змінити і піти, – казала мені мама, хоч сама в таке не вірила.
Адже як найчастіше буває: подобається чи не подобається, але вже вліз і підставляєш свої капці котові, потім миєш їх та плачеш.
На весіллі свекруха вирішила бути першим номером. Вона всюди встигала і крутилася навколо нас, мов та дзиґа – то коровай подасть з медом і поставить мені пляму на самому переді, то келихи поправляє і виллє мені на спідницю. Але найбільше вона відзначилася на зав’язуванні хустки.
Так бідна крутила мені євро в волосся, що заплуталася браслетом і хвилин десять тягала рукою. Браслет відчепився разом з моїм волоссям.
А потім так випадково сталося, що вона наступила мені на ногу і я знову потрапила в травмпункт.
Свекруха божилася, що це все випадковість і вона хоче прийняти мене в їхню родину з усім серцем, просто отак стається. Вона тут ні до чого. Коля став на її захист, мовляв, мама перехвилювалася, з ким не буває?
– З усіма гостями не буває, з якими вона поруч стояла чи сиділа, а чомусь зі мною сталося, – обурювалася я, – Я тут ніякої випадковості не бачу!
– От я теж весь у маму, – наводив найважливіший аргумент чоловік, – але ж ти мене приймаєш і все прощаєш!
Коли отак лежиш в білих стінах на незручному ліжку і думаєш, що це перед очима буде все частіше і частіше, то вже не так і сильно хочеться бути одруженою.
Одним словом, я вибрала себе і своє здоров’я. Як не дивно, але свекруха не сказала жодного проти мого рішення.
З того дня в моєму житті немає ніяких нещасних випадків. Але й якби були, то мій чоловік – травматолог і він мене вилікує.
Саме так, я так часто бачилася з Данилом і отримувала від нього багато підтримки і теплих слів, що порівняння було ніяк не на користь Колі.
А там якось нарешті все саме склалося.
Але все ж не покидає думка – свекруха просто така розсіяна?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
