Те, що Микола мені одразу запропонував вийти за нього заміж я сприйняла з подивом, адже в мої сорок вісім років чого я тільки не наслухалася, але такої пропозиції не чула. То не модно, то треба притертися характерами, то навіщо спішити, то коханню не потрібні умовності

А тут зустрілися кілька разів і все – Микола сказав, що давай одружимося і будемо готуватися до весілля.

Ці слова мене наче засліпили, я вам от руку на серце кладу, що я по факту не така вже й наївна, бо заробітки й не таке дали пережити, але ці слова вибили мене з колії остаточно.

Я була десять років за кордоном і заробила собі на гарну квартиру-студію з чудовим ремонтом, вже планувала вернутися в Україну назавжди, бо, що десять тисяч євро в Європі – то доволі скрутно, але в Україна можна рік жити на широку ногу.

Втомилася я, якщо чесно, ввесь час роби і роби, наче й відпочиваю, але все щось не те, нема тієї спокійної радості, якої так прагне душа.

Дуже хочеться, щоб поруч був чоловік, щоб була любов між нами. Я вже й оголошення на сайті подала, але писали якісь дуже дивні чоловіки, а тут Микола, який і писав грамотно і не скупився на компліменти.

Зустрілися і все було чудово – і квіти подарував, і за вечерю розрахувався, слухав мене уважно, захоплювався мною і казав, що вже давно мріяв таку зустріти.

А через п’ять побачень став на коліно:

– Навіщо чекати, адже час – то надто велика розкіш. Давай одружимося і будемо разом завжди!

Я погодилася і ми стали готуватися до весілля.

– Слухай, ти е проти, якщо ми раніше поїдемо в медовий місяць? Просто дивися, яка гарна пропозиція, а весілля у нас буде тільки через місяць. навіщо нам втрачати таку можливість.

– Добре. Я згодна!, – я була дуже щаслива, що ми з коханим будемо разом.

– Але у мене зараз нема такої суми, я віддав на завдаток на ресторан і музик, ти не проти?

– Ні, звичайно!

Та мені для нього нічого не було шкода, а тут якісь дві тисячі.

Я оплатила тур, а далі ми пішли подавати заяву. І ось тут мене був такий контрастний душ, що я ніколи й не сподівалася.

Прийшли ми в РАЦС, а там працівниці глянули на Миколу і давай хіхікати. Мене це так здивувало, а він наче й не помічає. Вийшла старша і теж губи кривить, коли на нього дивиться.

– Боже, які люди, – каже йому, – ви цього разу вже правильно заповните заяву?

– Що? Ви мене з кимось плутаєте, – каже Микола, – Я вас вперше бачу.

– А я вас ні, здається вп’яте, так дівчата?

– Так, – вже на голос ті регочуть.

– Що ж, давайте до справи, – каже старша.

– Ні, секундочку, – зупиняю я її, – Що означає, «вп’яте»?

– Та те й означає, що цей громадянин вже у нас п’ятий раз з різними жінками, а все ніяк до оформлення стосунків не дійде.

– Це як?

– Та отак, то в прізвищі помилку зробив і треба переробляти документи, то забув дату весілля, то ще щось. А наречені потім у нас годинами сидять та душу виливають і такі подробиці розказують.

– Які?

– Які, які, то гроші у них позичав, то за їх рахунок жив, то подарунки дорогі хотів. А у вас що?

– Подорож весільна, – пробелькотіла я.

– Наперед? Миколо, а ти повторюєшся!

Я оглянулася аби подивитися в очі цьому чоловікові, але його вже й слід простив. Я знала, що він зараз біжить в мою квартиру і ще чого доброго забере і путівки і не тільки. Я викликала поліцію і поки доїхала, то вони його й затримали в моїй квартирі. Путівки здала, нікуди не хотілося самій їхати.

Видно, така вже моя доля чи ще є гідні чоловіки на землі? Як гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page