Телефонний дзвінок від сестри пролунав дуже невчасно, адже я саме працювала і господиня поруч стояла. Я кілька разів скидала, але сестра не здавалась, тож довелось таки трубку узяти.
Я одразу і не зрозуміла, що вона мені говорить. Довелось Ларисі кілка разів повторити перш-ніж я до мене таки дійшов сенс нею сказаного. Яка там уже робота? Від обурення я аж підстрибувала на місці. Таке надумала?
Я на заробітках у Португалії ось уже вісім років. Спочатку сама сюди приїхала, а потім і дочок усіх своїх забрала. Зараз вони навчаються, а старша заміж вийшла тут же, живе не далеко від нас.
Свого часу я не мала вибору і поїхала за кордон. Справа в тому, що ми із чоловіком дім власний придбали на виплату, але все ніяк не могли повернути ті гроші.
Борги росли і мали б нас уже із головою накрити. ми тоді порадились і я поїхала сюди.
Чоловіку гроші щомісяця передавала, вірила йому як собі, а потім одного дня до мене сусідка зателефонувала і сказала, що мій чоловік їй дітей привів і кудись поїхав. Тоді я мусила маму просити, аби вона в усьому розібралась. Виявилось, що Олег мій просто розчинився і ні копійки нікому повертати не став.
Моя мама тоді донечок до себе моїх забрала і вони в неї жили усі ці роки, а я віддавала гроші. Разом із мамою моєю у хаті жила і сестра моя Ніна. Вона старша від мене на десять років, але доля у неї не склалась. та й не думала вона ні про що і не переймалась. Робота дім, ото і все коло її інтересів.
А п’ять років тому моя мама злягла. Ніна тоді просила мене повернутись, або дітей забрати, але я на це не пішла. Сказала їй найняти доглядальницю мамі а на доньок їй гроші передавала. Вони у мене не малі діти, ложку до рота донесуть самі. Та й що, важко їй було просто наглядати за ними?
Так минуло п’ять років. Я вже дім виплатила і ремонт зробила там. Нині уже й не знаю, чи треба воно мені там, адже дівчата мої тут уже коріння пускають, то я задумуюсь над тим, аби там усе продати і тут хоч невелику квартирку придбати, але поки це лиш плани мої.
А це саме тоді, коли я працювала, мене сестричка моя набрала. Кілька разів її скидала, а потім зрозуміла, що вона не відступить. Ніна мені новину повідомила – заміж вона виходить і виїжджає в Канаду. Але дзвонила вона не для того, аби я за неї пораділа. Бачте, тепер моя черга коло мами бути.
Тобто, вона собі особисте життя влаштовувати надумала а на рідну маму їй ні часу ні сил не має. Каже, що вона уже сім років біля неї ходила а тепер і мій час настав, бо її уже за місяць в Україні не буде. так і каже:
— Я тобі і дітей гляділа і коло мами ходила. Все, більше не можу. Тепер я тобі гроші передаватиму. Ну, або давай думати як бути, бо я їду у будь-якому випадку.
У мене від обурення аж руки затряслись. Таке почути. Бачте, вона свої негаразди на мене перекласти вирішила. Тобто, у неї життя, а в мене ні? І знає ж що я не зможу приїхати а от так категорично говорить. А оце “Будемо думати, що робити”? Що то маму в старечий дім? При живих дітях.
Я тоді сестрі все висловила і про те, що вона коло мами на всьому готовому прожила і про те, що так не робиться. Як можна от так в голос говорити, що маму у важку хвилину залишаєш. Ще й мене приплела, хоча я за тисячі кілометрів?
Я категорично проти того, аби мама із власного дому переїздила у якийсь заклад. А лишити її на доглядальницю без контролю, то ж не варіант зовсім. я приїхати не можу, тут і говорити немає про що. А сестра знаючи усе це надумала заміж вийти?
От як мені тепер бути із тою Ніною, а? Як мені нагадати сестрі, щ в неї є обов’язки святі і що про ніякий “заміж” вона і думати не повинна у такій ситуації.
Ну що за дитячий садок? Як вона може маму залишити? Як у неї узагалі думки такі з’явились?
06,07,2023
Головна картинка ілюстративна.