Світлану я знала ще з університету, весела і запальна, завжди хотіла бути всюди перша, от і заміж вискочила перша серед нас усіх і ще й такого собі кавалера відхопила, що ні-ні, але й заздрили ми їй: батьки за кордоном, у нього вже є власна квартира, скоро й машину подарують на випуск.
А у мене з залицяльників лише Олексій, він звичайний авто технік, родина багатодітна, тому на квартиру нам прийдеться самим збирати і не один рік.
Після закінчення навчання Світлана зрозуміла, що при надії, тому одразу мені сказала:
– Ти будеш у малюка хресною!
– Але я не ходжу в церкву, я не знаю цих всіх традицій, пошукай когось іншого.
– Ні, не хочу нікого іншого, ми дружили і будемо дружити, тому ти будеш з дитиною багато часу проводити і в житті їй допомагати.
Я аж засміялася:
– Чим я вашій дитині допоможу?
Бо й справді, там багатство, а я від зарплати до зарплати живу, навіть на прокат весільної сукні і то мушу відкладати…
Але таки пішла, все мене там дивувало, а ще більше настанови священика і родичів Світлани, які були переконані, що я маю не лише молитися за дитину, але й усіляко їй допомагати в житті.
Йшов час, я сама вийшла заміж за Олексія, жили ми на орендованій квартирі, працювали і дуже рідко бачилися зі Світланою та її чоловіком.
Я й сама помітила, що як ми з ними кудись йдемо, то минаємо купу грошей на розваги, а потім ще більше економимо. Розумієте, я вже не хотіла ні в клуб іти, ні сидіти там до ночі. Мені було добре з Олексієм і кіно перед телевізором подивитися.
Згодом у Світлани інші подруги з’явилися і я лиш зітхнула з полегкістю. Минуло десь років сім, коли шлюб у Світлани тріснув по швах. Чоловік наче поїхав до батьків на роботу, а звідти передав жінці, що не вернеться, бо її не любить і має іншу.
І ось тут Світлана й зачастила до нас.
– Ти знаєш, Олю, як біда, то одразу видно людину, яка тебе підтримає, а яка ні. От ти моя подруга, бо мене підтримуєш, а всі інші про мене й забули, а скільки я їм добра зробила!
А далі потроху почала Світлана мені нагадувати, що я хресна:
– Олю, Віолетта хоче на день народження велосипед.
– Олю, в доньки немає ляльки з реклами, а вона дуже хоче. А я не маю грошей.
– Олю, я хочу віддати Віолетту на танці, допоможеш з оплатою гуртка?
Я лиш очима кліпала, адже сама вона казала, що і свекри їй гроші на онуку пересилають, і чоловік справно платить. Тепер ще й від нас тягне, то на те, то на се.
Наче й не багато вона хоче, навіть пропонує зекономити і заплатити половину суми від подарунка, але для мене це велика сума!
А далі вже й свекри перестали помагати їй, то вона взагалі на роботу влаштувалася і вже апетити зменшила, бо казала мені продукти купити для похресниці.
– Якщо так піде далі, – сказав мені чоловік, то ми свою дитину не матимемо на що годувати. Якщо ти не можеш їй сказати нічого, то я це зроблю.
І таки зробив. Прийшла Світлана вся така гарна, намальована, в гарному одязі і почала жалітися на своє життя та натякати на черговий подарунок і тоді Олексій і не витримав:
– Годі, Світлано, у твоєї дитини окрім моєї жінки є ще ти, батько, свекри і твої батьки. Я не буду відкладати покупку своїй дитині беушного самоката, бо твоїй захотілося нового рожевого. Все, лавочка прикрита.
– Ось такі ви друзі? Що ж, бажаю тобі, подруго, аби тебе чоловік отак покинув і залишив без нічого! Ось тоді й поговоримо!
Отак гримнула дверима, а я тепер думаю чи є якась процедура відкликання того ритуалу, підкажіть, будь ласка, бо думаю, що це єдиний вихід в цій ситуації.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
