fbpx

Терпіти не можу свого дядька. Ну, як так? Мужик він узагалі, чи хто? Знаєте, я різних людей на своєму віку бачила. але ось такого – вперше

Терпіти не можу свого дядька. Ну, як так? Мужик він узагалі, чи хто? Знаєте, я різних людей на своєму віку бачила. але ось такого – вперше.

Мене дуже сильно дратує дядько по маминій лінії. Він був наймолодшою ​​дитиною в своїй сім’ї, та ще й мав проблеми зі здоров’ям, тому родичі його більше всіх любили і опікали. Через велику різницю у віці, моя мама часто допомагала з ним няньчитися, і можна сказати, що вона виховувала його нарівні з бабусею. Мабуть так і з’явилося її бажання допомагати своєму брату і тягти його на собі навіть коли він став дорослим чоловіком …

Я ще з дитинства пам’ятаю, що він завжди був дуже розпещеним. Бабуся з дідусем забезпечили його всім необхідним: віддали йому квартиру, купили машину, відмазали від служби і постійно носили гроші в інститут, щоб він отримав диплом, але він все одно в підсумку закинув навчання і пішов працювати таксистом.

Спочатку начебто все у нього було добре: зустрів жінку, закохався, створив сім’ю. А потім сталася криза середнього віку, і дядько став ходити «наліво». Природно, його дружина не змогла цього довго терпіти: подала на розлучення, і вигнала його з його ж квартири, а сама залишилася там жити з дітьми.

Дядько переїхав до своїх батьків, і з тих пір почав часто “заливати” свої негаразди. Позбувся заробітку, і повністю перейшов на утримання родичів.

Всі його жаліють і кажуть, який він нещасний: вважають, що колишня дружина його зрадила – обібрала до нитки, зруйнувала їхню родину, і залишила дітей без батька. Мені ж здається, що він сам у всьому винен: не цінував того, що у нього було, крутив романи на стороні, ставився до свого життя легковажно і ніякого майна власними силами не нажив. У його ситуації будь-яка нормальний чоловік продовжував би після розлучення працювати і забезпечувати своїх дітей, а йому просто лінь цим займатися, адже набагато простіше сісти на шию родичам, і всім скаржитися на свою долю …

Моя мама стала затятою захисницею «нещасного» дядька. Постійно годує і дає йому гроші, хоча сама заробляє мало. Мені шкода її і своїх бабусю і дідуся.

При цьому мій дядько навіть не намагається здаватися хорошою людиною: кожен раз, коли гарненько “набереться”, починає дорікати всіх навколо в своїх нещастях, за спиною поливає брудом тих родичів, які йому допомагали. Скільки б йому не давали грошей – йому завжди мало, і він вважає, що його чимось обділили. Витрачає гроші, що дають йому родичі, а потім скаржиться, що вони купують собі нові речі, а йому їх купити немає на що.

Зараз цій людині вже більше 40 років, і він не збирається нічого в своєму житті міняти. Дітям не допомагає (за нього це роблять моя мама і бабуся). Я намагалася якось напоумити своїх родичів, щоб вони перестали спонсорувати його, але толку «нуль». Набридло сваритися зі своєю матір’ю, але і дивитися на те, як вона відкладає кожну вільну копієчку, щоб віддати її дорослому дядькові – не можу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.

You cannot copy content of this page