fbpx
Історії з життя
Теж мені радість. Я вже маю одного онука, – сказала мені свекруха зверхньо, – Інших мені не потрібно

— Теж мені радість. Я вже маю одного онука, – сказала мені свекруха тоді, – Інших мені не потрібно.

Мені було дуже неприємно чути це тоді коли я розповіла мамі чоловіка про те, що очікую первістка. Ірма Вікторівна навіть незнаючи мене ставилась до мене не надто добре.

Справа в тому, що мій чоловік був уже одружений до нашого знайомства. Він має прекрасного синочка від першої дружини.

Найцікавіше, що до розлучення свекруха ніякої поваги до першої невістки не виявляла, а тут прямо любов нескінченна. Вона почала добре ставитися до невістки лише тоді, коли сім’я розпалася.

Я не знаю, чому вони розлучилися. Чоловік каже, що вони просто стали чужими людьми. В будь-якому випадку я познайомилась з ним уже після того, як він розлучився і його перша дружина вже мала іншого чоловіка.

Смішно, але свекруха чомусь вважала мене розлучницею. Вона сподівалася, що син із невісткою помиряться, а я їм лише заважаю своєю присутністю.

Звісно, про те, аби підтримувати хоч якісь відносини з нею і мови бути не могло. Свекруха не бачила нашого сина і не цікавилась ним ніколи, хоч ми і товаришували з родиною першої дружини чоловіка, а наші діти практично виросли разом, адже усі канікули і вільний час вони завше проводили разом не дивлячись на різницю у віці.

Можете собі уявити моє здивування, коли одного дня повернувшись з роботи я побачила купу речей у коридорі нашої квартири. Виявилось, чоловік забрав маму з села на Дніпропетровщині до нас не попередивши:

— Я знав, що ти будеш проти, а вона моя мама все ж.

Не скажу що я зраділа, але й негативу сильного не було. Зараз такі часи, коли потрібно триматись один одного, підтримувати і допомагати. Я вважаю, що тільки так ми вистоїмо, Тільки так зможемо жити у вільній країні.

Але свекруха нажаль, так не вважала. Те, що син забрав її вона вважала чомусь своєю перемогою. До мене ставлення стало ще гіршим, а нашого сина вона навіть на ім’я не називає використовуючи займенники.

Ну тиждень, ну два ще можна якось потерпіти. Вона в нас проживає уже другий місяць, а я наразі у стаціонарі. Нервове напруження далось взнаки, довелось лікуватись.

Чоловіку сказала, що до мого повернення його мами бути у нашому домі не повинно. Справа в тому, що квартира у якій ми все життя з ним прожили моя, а отже я маю право про це просити.

Чоловік просить не “нагнітати” і “заспокоїтись”. Каже, що я вигадую і просить аби я не звертала уваги на його маму:

— Стара людина. Що ж ти хочеш.

Я твердо стою на своєму. Чоловік сказав, що і він тоді йде. якщо я не здатна увійти в положення.

Я розгублена. Чоловіка я люблю, у нас прекрасна сім’я, син підліток. Я не хочу втрачати все це, тим паче зараз.

А з іншого боку…

Я вже у стаціонарі, яке “потерпи”?

Ольга П.

27,08,2022

Головне фото ілюстративне: pexels.

You cannot copy content of this page