Ми з чоловіком якось приїхали до нашої далекої родички в одній сімейній справі. Жила вона в невеликому селі разом зі своїм чоловіком, 92-річним дідусем, а сповнилося нашій тітці Юстині тоді вже 89 років.
Подружжя мало в господарстві кілька курочок, козу, песика й котика, на городі посіяли тільки моркву, кріп і буряк, посадили розсаду капусти, огірків і помідорів.
Тітка ще дуже любила квіти, особливо мальви та чорнобривці, та й на підвіконнях красувалися доглянуті вазони. Картоплю їм привезли діти. На здоров’я дідусь із бабусею особливо не скаржилися, але багато працювати коло худоби й землі вже не мали сил та й берегли одне одного.
Ми приїхали не з пустими руками, купили трохи теплих речей для обидвох, бо наближалася зима, а ще набрали різних смаколиків. Тітка вирізнялася гостинністю, раніше нас ніколи без гостинців не відпускала, тож ми хотіли тепер хоч якось віддячити їй. Нам дуже зраділи, приміряли й дякували за кептарі й капчури, обоє тішилися, як малі діти.
Тітка Юстина засмутилася, що не має нам на дорогу щось дати, тому просила залишитися на обід, мовляв, вона готуватиме і водночас розповість нам усе по нашій справі, але зразу попередила, що страва буде пісна, бо вони з дідусем у п’ятницю не скоромляться. Ми відмовлялися, а чоловік мій каже:
– О, ні, ні, я без м’яса й дня не витримую. Розкажіть нам скоренько та й поїдемо.
Я непомітно штовхнула благовірного в бік, побачивши, як тітка збентежилася. Та чоловік умить порозумнішав:
– Але ж пам’ятаю, як ви смачно готуєте. А давайте ми допоможемо.
– Ви слухайте уважно, що тітка каже й мотайте на вус, а моя Юстинка ще така моторна молодиця, що сама впорається, – втрутився дядько.
Тож ми сіли каменем і ловили кожне слово, а я ще й спостерігала за вправними тітчиними руками. Вона набрала з діжечки в миску квашеної капусти, витиснула зайвий сік, налила в каструльку води й поставила її варити. Я так прикинула, що капусти там було десь грам двісті. Потім промила холодною водою і залила кип’ятком із чайника неповну склянку пшона. Зранку тітка замочила білі сушені гриби, які з дідусем назбирали влітку в лісі, тож тепер тільки злила з них воду і поставила варити грибну юшку.
За 20 хвилин гриби були готові. Тітка спробувала, чи зварилася капуста. Вона була вже м’якою, і до неї тітка долила частину юшки. З набухлого пшона вона злила воду й поставила на малий нагрів варитися до готовності. Для засмажки господиня нарізала кубиками середню цибулину, висипала на сковорідку, де нагрілася ложка олії, щоб підсмажити до золотистого кольору, додала дрібно нарізані гриби і зубчик часнику, посолила за смаком, поперчила, до грибної юшки вона додавала дві ложки без верха борошна, постійно помішуючи, щоб не було грудочок, заправку і пшоно тітка додала до каструлі з капустою і варила на малому нагріві ще п’ять хвилин. Готову страву тітка наклала в тарілки й полила зверху засмажкою з цибулі й грибів.
Такої смакоти ми давно не коштували. Чоловік уже не проти був добавки попросити. Добре, що ми вислухали історію нашої родини, почули тітчині поради в нашій заплутаній сімейній справі, а також запам’ятали рецепт пісної, але такої смачної страви, яку можна і на Святвечір приготувати, і на розвантажувальні для перенасиченого калоріями шлунка.
Фото Олександри К.
