fbpx

То тільки маму малих дітей може тішити, коли повернувшись додому із роботи, ті біжать тобі на зустріч із запитанням: “А що ти купила?”. А як з тим самим запитанням до доньки зять виходить, то я аж підстрибую від того: “А що ти купила мені смачненького?”

То тільки маму малих дітей може тішити, коли повернувшись додому із роботи, ті біжать тобі на зустріч із запитанням: “А що ти купила?”. А, як з тим самим запитанням до доньки зять виходить, то я аж підстрибую від того: “А що ти купила мені смачненького?”.

Лізі моїй тридцять дев’ять і жила вона все життя поруч мене. Знаєте, я ж сама її ростила і на ноги ставила. Вона у мене і роботяща, і гарна на вроду, і розумна, не дарма ж викладач у інституті.

От тільки не має в неї щастя особистого. Ще як юна була, то все їй траплялись такі кавалери, що я на поріг не пускала, аби потім речей своїх не шукати.

Як старшою стала, то зустрічалась із тим  Павлом, але ж де він їй рівня? Вона має вищу освіту, магістратуру скінчила, а він тесля. Так, нам і стільці і стола гарного зробив, полиці он висять, та то ж не пара моїй дитині і крапка. Але мене Ліза слухати не хотіла, тож я мусила їхати в село до його батьків і вже там пояснювати, що кінний пішому не пара і що Павло явно вище себе стрибає.

Таки врятувала я свою Лізоньку, хоч вона і важко їхню розлуку пережила. Я підтримувала її у той період, і спрямовувала її у правильне русло. Вона з головою пішла в роботу, отримала підвищення і життя пішло так у нас розмірено і спокійно, як і мало воно бути, аби не той Павло.

Та радість моя і десяти років не протрималась, бо привела вона мені у дім свого чоловіка вже. Я добре бачила, що мала вона кавалера, та вона все крилась і ховалась, а вже коли кільце на палець одягнула, так і сюрприз мені зробила.

То знаєте, таки я вже Павла згадувала і він таки в рази кращий за Анатолія цього. Бо мій зять окрім гарних очей і медових слів ні до чого не годний. Роботи стабільної не має, бо людина він творча і не може втерпіти обмежень. Пише пісні і продає їх. Аж три у нього придбали, але то й не гроші, а так, на цукерку.

Але замість того, аби вдягти підкову і йти до праці, він сидить коло вікна і цілими днями перебирає струни гітари. Зітхає гірко, жаліється на долю і капризує, як дитя мале.

А Ліза? Вона ж біля нього і ходить і годить, небо прихиляє і квітами шлях вистилає, одягає його і взуває, в ресторани водить, коли він туди її “запрошує”.

У мене душа не на місці. Не раз вказувала зятю на двері, але лиш сміх у відповідь отримувала. Ліза ж каже, що якщо він піде, то й вона слідом.

От як мені свою доньку урятувати? Як очі їй відкрити?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page