То ти свекруху глядиш, а від рідної матері відхрестилась. – аж на фальцет перейшла моя сестра. – да те ж то таке видано, сестро? Ту, що життя тобі не давала, ти на руках носиш, а от для мами рідної у домі твоєму місця вже немає, так?
Я зі свекрухою, ще на весіллі усі горщики розтрощила і за роки свого життя із чоловіком, жодного разу її не бачила і в домі її не була. Роману дозволяла до матері їздити, навіть, подарунки їй від нього, ніби як, купувала. Про дні народження нагадувала, але от щоб самій із нею зійтись, то ні.
Напевне, то було єдино правильне рішення,. що й забезпечило і мир, і взаєморозуміння у сім’ї нашій, адже оселились ми від свекрухи за триста кілометрів і свекруха моя, як не старалась, ну а впливати, як раніше, на мого чоловіка уже не могла.
Дзвонила, хлипала, голосила, до совісті його закликала, казала, що він її одну залишив і вона от-от душу спустить, але коли поруч я стояла і на руках дитя тримала, то обирав Ромка саме мене.
Але, як би там не було, а коли занедужала Ганна Аркадіївна, то зі стаціонару ми її до себе перевезли. Ромка на роботі, та й зеленів він щойно я щось просила мені із матір’ю його допомогти. Тож помочі від нього не було, саме із мамою. Зате і їсти мені готував і у домі лад наводив, усе, аби я не просила піти і біля мами щось зробити.
Так вона собі у нас уже шостий рік і є. Мені не просто дуже, адже за роки і руки і спина, все уже не здорове. Хоче Рома а чи ні, а вже й він коло матері ходить, бо інколи мені так зле стає, що хоч візьми і поруч неї ляж.
А це, телефонує до мене сестра зі столиці. Вона ж із мамою так жити і залишилась. Вони у маминій квартирі із чоловіком і дітей виростили і сивіти збираються:
— Галю. – каже мені схвильовано. – ти тільки не переймайся, уже все добре. Я турбувати тебе не хотіла, знаю ж що ти із свекрухою зайнята. Але мама наша у стаціонарі. Все вже краще, але от у чім справа: мама злягла.
Я не встигла і усвідомити добре, що то сестра мені щойно мовила, як вона скоромовкою видала, що не зможе маму доглядати, бо в неї робота, онук щойно на світ з’явився і взагалі – вона сама не здорова:
— Я би її додому забрала, але куди? Двокімнатна квартира. В одній кімнаті ми, в іншій донька із чоловіком і дитям, їх же із квартири виселили. Коридор, і той крихітний. Ну де я її розміщу?
Я не розуміла до чого вона хилить, та й взагалі думками була коло неньки, уже планувала на кого б то свекруху залишити, аби поїхати і маму навідати:
— Галю. – каже тим часом сестра моя, – ми авто найняли, то завтра із самого ранку виїдемо, аби уже о шостій вечора у тебе бути – маму привезем. У вас дім просторий, тож там мамі буде добре на свіжому повітрі.
Ого! Он як крутонула!
— Таню-ю-ю, – зупиняю її скоромовку. – а ти в мене запитала? Та й як ти бачиш – двоє лежачих на одні руки? Про це і мови бути не може, сестро.
Ох, як полилось на мене із трубки, та все брудне і їдюче. І донька я ніяка, і маму не шаную, і проміняла неньку на свекруху. Зрештою, Таня захлипала і вимкнула зв’язок.
Три дні минуло, сестра і сама не приїхала і мене не набрала. Я місця собі не знаходжу, пориваюсь їхати, а от чи впустить вона мене у дім свій.
Ситуація така, що й ворогу не побажаєш. Можна було б маму у заклад який влаштувати, але на хороший потрібні великі гроші, а я точно і половини не потягну, бо ж не працюю. Допомогти сестрі я нічим не можу, і до себе маму не заберу, бо ж не витримаю.
Душа не на місці, голова обертом, а як бути, я просто не знаю.
Пишу сюди у пошуках поради: може є які варіанти, а я їх у силу стану свого не бачу?
