Чесно зізнаюся, що йти на свою квартиру від свекрухи було для мене навіть лячно. Мій чоловік Роман показав себе живучи у мами геть розпещеним хлопчиком, який ні посуд не помиє за собою, ні їсти собі не розігріє.
Коли я пробувала йому при мамі вичитувати. То та на мене так дивилася. Наче я не знати що роблю.
– Тобі важко чоловікові їсти розігріти?, – казала завжди, – чи тарілку помити? То твої обов’язки! Він гроші заробляє!
– Я теж працюю, – казала я.
– І що? Ти жінка.
Поки ми назбирали на квартиру. Далі на ремонт, то пройшло сім років. Але свекруха не лише цим була невдоволена, а й тим, що у нас нема дітей.
– Для чого ви на квартиру збираєте, коли й так жити не будете?, – казала вона завжди, коли ми вже хотіли переїжджати.
І я собі так само думала – я не зможу жити з чоловіком в новій квартирі, коли мені не подобається його поведінка вдома в матері. Це ще добре, що свекруха їсти готувала, бо я не вмію.
І от ми переїхали. Скажу, що відчуття в своїй квартирі, то все геть інше. Навіть по-іншому себе ведеш. І яскравим прикладом того став мій чоловік. Виявляється, він дуже акуратний, завжди протирає плиту, якщо щось готував і наляпав. Миє посуд, миє підлогу, миє унітаз.
– Романе, ти таким не був, – дивувалася я.
– Я просто не хотів перед мамою щось робити, бо вона тоді б почувалася непотрібною.
А ще мій чоловік дуже любить складати пазли, я йому спеціально купую на кілька тисяч і він годинами сидить і складає.
– Для мами, то не чоловіче захоплення, тому я тільки міг в комп’ютері грати,- зізнався чоловік.
Якби я була знала, що ми так чудово житимемо разом, то я б давно переїхала.
Свекруха нас, звичайно, навідує, але зауважень про чистоту не має, бо все блистить і сяє, адже нове.
Вона побідкається, що сама, нема до кого заговорити і йде геть. Я її не спиняю, бо у мене є ще одна підозра стосовно того, чому вона не має до кого заговорити.
І через кілька місяців я переконалася в тому, що правильно думала про свекруху. Скажу так, мені завжди видавалося, що вона може прийти і обурено гукнути:
– Що ти моєму хлопчику робиш?
Чи поправити ковдру, бо дитина змерзне.
А тут я поставила перед Романом тест з двома смужками. Радості чоловіка не було меж.
– Може, вернемося до мами? Буде з онучкою сидіти?, – спитав мене він.
– Ні за які гроші, ми будемо її любити на відстані і дуже дозовано.
Свекруха вся сяє, каже, що буде забирати онучку до себе і я не проти. Вона дякує Богу, що нарешті у нас таке чудо сталося, а я думаю, що тут треба дякувати нам, бо ми таки наважилися відірватися від її спідниці і стати самостійними людьми. І я собі дуже подобаюся в ролі жінки, яка керує домом, і Роман мені подобається, як чоловік, як господар. Думаю, що й дітей у нас не було, бо ми ще були не доросли до цього.
А ви як вважаєте – емоційний стан впливає на батьківство?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
