З Ігорем ми познайомилися дуже банально і водночас романтично: йшов дощ і я бігла в гуртожиток в надії випити гарячого чаю, як от проїжджа машина мене з ніг до голови обляпала водою з калюжі.
Знаєте, день і так був поганим, бо я й курсову не здала, а тут ще й одяг зіпсутий і де його прати, адже у нас тоді й пральних машин не було в гуртожитку. Напевно Ігор побачив мій розпач, бо зупинився поглянути на мене, привабливого в мені було мало і я все говорила про те, що пальто ж нове, мама всі мені гроші віддала, щоб я гарне купила, а тепер його зіпсуто.
– Давай я тебе підвезу до гуртожитку, ти мені пальто залиш і завтра я тобі його віддам ввечері.
Я погодилася, чомусь одразу йому довірилася. Він приїхав з чистим одягом і великим букетом квітів. Тому я одразу закохалася, та що там – я як його побачила ще тоді в машині, то вже полюбила.
Ігор зняв мені квартиру і ми почали там зустрічатися. Я господарювала, готувала щось смачне до його приходу: канапки і чай, бо яка з мене тоді була господиня, але йому було все одно.
Так тривало більше року і я вже чекала, коли він стане на коліно, як у фільмі.
Але натомість мене сколихнула перша новина – я дізналася, що у Ігоря є дружина. То був наче грім серед ясного неба, коли я побачила, як він веде попід руку жінку, мило нею щебече і цілує. Мені аж зле стало і тут підійшла одразу й друга новина – я була при надії.
Але мені геть було зле не від того. Мене всю трясло від обурення, що Ігор так зі мною вчинив, адже я ні за яких обставин не хотіла бути тією жінкою, яка забирає з родини чоловіка. Тільки не я!
Адже я сама з такої родини, де тато пішов від мами і покинув мене. Мама тоді просто тижнями лежала і якби не бабуся, то я не знаю, що би з нами було. Вона так і не стала колишньою, завжди в ній щось наче жило таке, що не давало їй усміхатися і радіти життю. Вона навіть не здивувалася, коли у неї знайшли ту хворобу і просто пішла, без жалю… Як вона мене могла покинути? Ще й так легко? Наче мене й нема?
Тому ви собі не уявляєте, що я відчувала від усього цього.
Я не стала говорити нічого Ігорю, а пішла в те місце, де бачила його з дружиною і таки її там надибала.
Просто підійшла і все їй розказала. Юля виявилася справжньою людиною з великої букви, вона мене зрозуміла. Я була їй така вдячна.
– Я не буду мати з ним ніякої справи, просто не знаю, що робити з дитиною, – казала я.
– Знаєш що? Давай про це поговоримо пізніше, бо я маю теж прийти до тями від таких новин, – відповіла вона.
Я вернулася в гуртожиток і змінила номер телефону. Дізналася все щодо процедури і сказала Юлі, що мені потрібні на неї гроші, щоб вона востаннє мені допомогла. Та погодилася зустрітися.
– Наталю, – почала вона, – Справа в тому, що я не можу мати дітей, тому так спокійно поставилася до цієї ситуації. ми з Ігорем переговорили і він згоден зі мною – ми готові виховати твою дитину. Якщо хочеш бути присутньою в її житті, ми теж не проти будемо. Що скажеш?
Я погодилася не без сумнівів, але погодилася. Коли все оформили, то я перевелася в інше місто, щоб все забути. Згодом у мене були нові стосунки, діти, про Ілонку я знаю все, адже Юля мені регулярно висилає фото, тим більше, що я її хресна мама.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
