fbpx

Тоді знаєш, що твій татусь сказав? «А може, – каже, – то не моя дитина? Звідки я знаю, з ким ти ще cпaла?»

Покинув вaгітну кохану за місяць до весілля, а від доньки відмовився двічі, пише Вісник.К

Свого татка Оля ніколи не бачила. Знала лише, що його звуть Олегом, бо по батькові була Олегівна. Бабуся розповідала, що мама записала справжнього у її свідоцтво про народження, сподіваючись, що він до неї повернеться. Сама ж мама ніколи не розповідала про історію народження доньки.

Оля захотіла дізнатися більше про тата, коли їй уже було за 20 років. Тоді вона була закохана і збиралася виходити заміж за Дімку.

Це він почав ставити їй запитання, на які дівчина не мала відповідей.

Дитинство у неї було майже безтурботне. Мама, бабуся, дідусь, тітка – всі Олюню любили і балували. Тому ні про яке «де мій тато?» мови навіть не було. Лише раз, коли побачила, як її подружка з дитячого садочка радісно побігла до чоловіка з криком «Татко!», а той міцно схопив її і підкинув вгору, запитала у мами: «А де мій?» Мама відповіла: «А у нас тата немає». Після цього в Олі ніяких питань не виникало: немає, то й немає.

***

Перший раз справжній інтерес до особи батька з’явився у років 14. Оля спробувала вивідати історію свого народження у мами, але та вперто мовчала. І от тепер, коли сама зібралася заміж, дівчина вирішила поїхала до бабусі. Жінкою вона була балакучою. До того ж, впевненою, що Оля має знати правду. А вона виявилась досить банальною: мама ще в 15 років закохалася у свого вчителя.

– Олегу тоді було 19. Він вчився на заочному, а у школі викладав фізику. Треба сказати, що він, зараза, видний був. Високий, статний. Ти дуже на нього схожа, – усміхнулася бабуся. – Спочатку між ними нічого не було. Але ж Люська буквально ходила за ним по п’ятах. Доходилася! Коли закінчувала школу, вже тебе під серцем носила. Вони навіть заяву в ЗАГС подали. Ми стали до весілля готуватися. Але за місяць до торжества прийшов жених і каже: «Я передумав!» Ти уявляєш, що ми тоді пережили? А він почав виправдовуватися, що не готовий створювати сім’ю. Що грошей мало, що квартири не має, що, може, не спішити… Пропонував пoзбyтися дитини. А Люська вже на четвертому місяці була. Відмовилася. Тоді знаєш, що твій татусь сказав? «А може, – каже, – то не моя дитина? Звідки я знаю, з ким ти ще cпaла?» Тоді Люська дуже образилася. А він пішов і більше не з’являвся. Зі школи розрахувався і десь поїхав. Більше ми його не бачили. У нас з’явилася ти.

***

Після тієї розмови Оля ніяк не могла прийти до тями. Невже її татко такий підлий? Може, бабуся чогось не договорює? Та й у нього, зрештою, мали ж бути якісь причини…

Словом, батька вона вирішила розшукати. Ні, не для того, щоб повернути чи гроші якісь вимагати. Просто захотілося подивитися на нього, запитати, чому і як так вийшло.

Знайти через стільки років тата виявилося непростою справою. У їхньому містечку він знімав кімнатку. Квартирна хазяйка сказала, що десь у неї була його адреса. Шукала її декілька днів. Виявляється, Олег був родом із сусідньої області. Мешкав за 300 кілометрів від них.

Оля поїхала туди разом з Дімою. Та у тій квартирі уже років десять жили зовсім інші люди. З договору купівлі-продажу вона дізналася лише прізвище батька.

Діма вирішив допомогти нареченій, і через своїх знайомих у поліції дізнався, де зараз мешкає Олин тато. З’ясувалося, що це зовсім поруч, за 50 кілометрів. Він одружений, має двох дітей.

***

Оля довго не наважувалася набрати номер телефону. Один раз навіть кинула слухавку – її підняла батькова дружина. Дівчина переживала, але через декілька днів знову подзвонила. На тому кінці дроту відповів чоловічий голос. Коли Оля сказала, хто вона, він різко запитав:

– Чого ви від мене хочете, навіщо телефонуєте?

– Та нічого особливого, – почала швидко виправдовуватися. – Я не збираюся влізати у вашу сім’ю. Просто хотіла побачити і поговорити…

– Добре, – після кількахвилинної паузи відповів чоловік.

Вони зустрілися на нейтральній території, в іншому місті. Дівчина хвилювалася так, як ніколи раніше. Навіть коли бігла вперше на побачення до свого Діми. Його вона на зустріч не взяла, хоч хлопець і просив.

– Давай спершу я сама. Не знаю, чим він «дихає», як все пройде, – вмовляла. – Якщо він нормальний, я вас ще обов’язково пoзнайoмлю… Та й, зрештою, ми зустрічаємося серед дня у кафе, тож завжди можу встати і піти.

Оля дуже боялася, що не впізнає його. Але її побоювання виявилися марними. Бо коли зустрілася з ним очима, було відчуття, ніби у дзеркало дивиться і бачить себе у чоловічій версії. Бабуня була права – вони дійсно схожі! Оля помітила, що і він щиро вражений цим фактом.

***

З вигляду він був звичайним чоловіком – не π’яницею. Прийшов у сорочці з краваткою. Ще раніше дівчина вирішила, що звертатиметься до нього по імені та по батькові і на «ви». Ніяких «тату».

Після привітання перші слова, які сказав Олег Петрович, просто збили з пантелику.

– Покажи паспорт, подивлюся, чи дійсно ти Олегівна.

Оля мовчки дістала документ. Він взяв його у руки і відкрив на першій сторінці. Спочатку криво всміхнувся, а потім почав мружити очі – було видно, що щось рахує. Оля здогадалася, що термін маминої вaгiтності.

– Ну, що, збігається? – глузливо запитала.

– Ніби все так, – пробурмотів розгублено.

Потім почав її розпитувати про життя, плани на майбутнє. Замовив навіть два тістечка. Коли Оля витягнула гроші, надув губи і сказав: «Я сам заплачу».

Читайте також: Поставте чоловіка на перше місце, а – дітей на друге, і ваш шлюб буде тривати до кінця життя

Про себе говорив неохоче. Дівчина так чекала, що він бодай вибачиться, що не хотів її знати стільки років! Натомість, прощаючись, почула:

– Я бачу, що ти на мене схожа… Та й дата народження ніби збігається… Але все одно я не вважаю тебе своєю дитиною. Матір твою я не любив. Бігала за мною… Дістала. Словом, у мене є двоє хлопців, я їх люблю… Моя жінка нічого не знає, я не говорив…

– І не треба, – різко перебила Оля. – Я думала, мама перебільшує, ображена. А бачу, що ви насправді гiвнo, а не чоловік. Прощайте.

Дівчина демонстративно видалила його номер зі свого мобільного, розвернулася і пішла. А він стояв і розгублено дивився їй услід.

За матеріалами – Вісник.К, автор – Марта ДИМИДІВСЬКА

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page