Того дня мій син прийшов до мене з речами і сказав, що у них із дружиною все скінчено. Я намагалась поговорити, розпитати, але він ніколи не був балакучим, а тут узагалі і слова з нього не діждешся. Мене невістка тоді тричі набирала, просила, аби я з сином поговорила, вплинула. А що я могла? хіба ж я знала що в них там вийде і як усе для мене поверне згодом?
Гарно молоді жили, тут нічого не скажу. Маша у синові моєму душі не чула, так уже годила, так трусилась над ним. Я бачила, що ті почуття не надто й взаємні, але ж прожили десять років разом? Маю я й онучка вже і саме перед тим, як оце все сталось, Маша нам повідомила, що й онучечку матимемо скоро. Хто ж знав, як усе поверне?
Того дня син до мене із речами прийшов несподівано. Нічого пояснювати не став – кинув торбу в коридорі і завалився спати. Я вже й так коло нього і от так. а він мов води у рота набрав. А невістка навпаки – телефонує щомиті просить, аби я із сином поговорила, пояснила, що у них сім’я і що вона при надії. Я бігаю від телефону, до сина і нічого зрозуміти не можу, бо одна хлипає в трубку, а другий мовчки лежить не реагує ні на що.
Наступного ранку син все так же мовчки пішов. Я ж думала він до Маші вернувся, а виявилось що поїхав за кордон до своєї коханої з яка там працює.
Вже пізніше мені стало відомо від друзів їхніх спільних, що любку на стороні Маша знала давно, але не збиралась через це руйнувати родину. Моя невістка настільки любить мого сина, що для неї головним було, що він узагалі додому приходить і прощала вона йому багато чого.
Але прикро мені не це, а те чим вся ця історія для мене обернулась. Відколи син мій із родини пішов, невістка чомусь вирішила, що саме я є всьому виною. Я ж онука старшого на руках виносила з пелюшок. Він у мене на очах перші кроки робив, мені він перше слово сказав своє. А тепер невістка не хоче навіть спілкуватись і онука до мене не пускає зовсім.
Та й син мій не найкращий татко. Як я розумію. Залишив він Машу із дітьми і нічим не допомагає.
Я поки працюю, то могла б і підсобити їй, однак невістка колишня і чути про мене не бажає.
Уже два роки минуло, а легше не стає. Сама я лишилась. Син і не телефонує, чоловіка мого не стало, а онуків до мене не пускають.
І в чім вина моя я так і не зрозуміла. Чому мене викреслили із життя одразу й усі?
Може хто був у моїй ситуації? підкажіть, як бути? Як життя своє повернути, бо ж не живу зараз. а існую.
21,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
