Олена росла неймовірною красунею, пшеничне волосся м’яко обрамлювало білосніжне личко. Блакитні, наче небо, очі вражали своєю глибиною, фігурка наче з мармуру точена, все і скрізь у ній досконало.
Дитинство Олени складно було назвати щасливим. Батько військовий тримав у родині залізну дисципліну, що межувала з божевіллям. Ще в школі маленька Оленка не могла досхочу награтися з однокласниками. Валерій Петрович категорично забороняв доньці будь-яку дружбу з однокласниками. Вважав, що вони їй не рівня. Забороняв навіть обідати у шкільній їдальні, а після уроків її одразу забирала додому бабуся.
Невідомо скільки б тривав такий тотальний контроль, якби не зміни у державі. Саме почалися нелегкі часи, розпад союзу, складні 90-ті. Як і багато військових у той час, Валей Петрович втратив нормальну зарплату, авторитет, впливовість, інші джерела доходу, які мали тодішні військові при “високих пагонах”.
Словом, життя і достаток Валерія Петровича летіло під укіс. Звичайно, залишилося нажите за роки служби майно, але самооцінка стрімко котилася вниз. Почав заглядати у чарчину, нехтувати батьківськими обов’язками, віддалятися від свого “уставу”.
Переживання Валерія Петровича позначилися і на житті Оленки. Батько почав менше обмежувати її дружбу з однолітками. Життя дівчинки тільки почало фарбуватися у барви.
Красу, якою володіла юнка, помітила одна із власниць модельного агенства. Запропонувала роботу, хороший заробіток, просування кар’єрною драбиною. Олена не довго вагалась. Пропозицію прийняла з задоволенням. Була досить успішною у роботі.
Робота приносила не лише заробіток, задоволення, а й нові знайомства. Якось перебуваючи на зніманнях у Львові дівчина познайомилася з симпатичним молодим хлопцем, американцем українського походження. Їм було весело вдвох, Олександр просив Оленку допомогти з вивченням української, вона ж практикувала і удосконалювала свою англійську.
Спілкування молодих людей стрімко розвивалося і неслося у бік взаємного кохання, принаймні так думала Оленка. Стосунки тривали понад шість місяців, поки Сашко перебував в Україні, далі йому потрібно було повертатися у США. Перед парою постав вибір: продовжувати стосунки на відстані, чи залишити їх, як приємну згадку.
Повернувшись до Сієтлу Сашко почав активно надзвонювати Оленці. Клявся у безмежних і чистих почуттях, вічному коханні і все в тому ж дусі, кохана відповідала взаємністю. Молоді люди домовилися, що хочуть створити сім’ю і продовжити життя у “штатах”, через пять місяців Сашко знову прилетів в Україну, щоб владнати деякі питання з документами.
Закохані тішилися можливістю знову побути разом. Мріяли відсвяткувати весілля, мріяли, що Оленка оселиться у США і продовжить свою модельну кар’єру. Цього разу Сашко побув в Україні трішки більше місяця. За якийсь час після повернення хлопця на Батьківщину Оленка зрозуміла, що при надії. Вона поспішила втішити коханого радісною новиною. І він, ніби й справді, тішився.
Вирішили, що Олені потрібно якнайскоріше летіти за океан, поки термін дозволяє, поки є можливість скористатися можливістю відкрити візу для навчання. Домовилися, що Оленка терміново продасть свою трикімнатну квартиру у центрі столиці(подарунок від батька, чи то пак зароблене батьком житло, за час служби у армії, яке залишили Олені. Батьки оселилися на околиці міста). Так і зробили.
Олені, на той час, вдалося виручити за квартиру 70 тисяч доларів. Дуже непогана сума. Дівчина тішилася, що не з пустими руками летить у омріяний Сієтл, що матимуть хороший старт для їх молодої родини. Залишалися лічені дні до відльоту, дівчина проводила останні приготування, викуповувала подарунки для майбутньої рідні, дозбирувала валізи.
У розпал приготувань Сашко зателефонував коханій:
– Лялю(так він її називав), а як ти плануєш перевезти через кордон гроші?
– О, Сашунь, а я про це не подумала. Що робити?
– Думаю, що треба переказати їх сюди, щоб не виникло претензій до тебе. Сума не мала.
На тому й закінчились роздуми. Олена й не сумнівалася, що так правильно.
Ось і настав довгоочікаваний день. Олена сиділа у таксі, яке мчало її до мрії. В думках перебирала вміст валіз, чи бува чого не забула, чи не забула для когось купити презент, чи взяла документи. Мільйон думок обсіли голову, дівчина вправно розкладала їх по поличках.
– Так, все гаразд. Нічого не забула! Молодець, – сама себе похвалили в думках.
Таксі довезло її до Борисполя. Приїхала туди за три години до реєстрації, вирішила, що треба заспокоїтися перед дорогою, випити кави, потеревенити з коханим. У метушні останнього місяця дуже мало спілкувалися. Сміялася сама до себе, бо ж навіть не розпитала як він її зустрічатиме, адже квиток у неї до Нью-Йорка, як їхатимуть додому, бо ж добряче набрала валіз.
Вкотре усміхнулася своїм думкам і набрала номер Сашка:
– Абонент поза зоною досяжності, – озвалися на тому кінці світу. Щось тривожно кольнуло у серці.
Олена набирала і набирала номер, але марно – телефон явно вимкнули. Дівчина не хотіла думати думки, які самі лізли у голову, вона сподівалася, що телефон ось-ось озветься – марно.
Три години дівчина не переставала набирати номер коханого безрезультатно.
Того дня Олена на літак так і не сіла. Її забрала швидка. В одну мить дівчина втратила коханого і 70 тисяч доларів, які напередодні переказала на його рахунок. Вона ще довго не могла змиритися з думкою, що її просто обманула. Була готова повірити у все, але не в очевидне.
Як склалась доля Оленки ми розписувати не будемо. Скажемо одне – вона щаслива мати Сашкового синочка і успішна бізнес-леді. Жінка витратила багато кошів і зв’язків, щоб розшукати Олександра та нічим добрим це не закінчилося, але ж найголовніше, що вона щаслива зараз, хоч ціна її щастя вражає.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
