Того дня Ромка знову цілий вечір бурчав невдоволено. Причиною було все: м’яса у картоплі не було, діти не надто успішно закінчили півріччя, ще й у хаті йому було холодно.
В усьому, як і завжди, була лиш моя вина. Я у таких випадках завжди мовчки усе вислуховувала, але тоді на мене щось ніби як найшло. Ромка пішов голосно грюкнувши дверима, сказав, що не повернеться. доки я не вибачусь.
З Романом я у шлюбі дванадцять років була. Ото як школу скінчила. так майже одразу і стала його нареченою. Мене не спинило ні те. що він уже був у шлюбі ні те, що він був за мене старшим. та й батьки мої були в захваті від такої партії. Родина Романа на все село були господарі. Мені ледь не всі в селі говорили, що відхопила я завидного жениха.
Характер Рома свій майже одразу показав. У нашому домі спокійно було лищ тоді. як він у гуморі був. от тоді він і до мене гарно ставився і з дітьми балакав, міг навіть із синами щось майструвати. Але то було швидше виключення чим норма. А так, усе йому було не те і не так.
Роботу міняв з місяця у місяць, і грошей майже у дім не приносив. Ото лиш і жили з того, що його батьки нам допомагали.
Коли я до мами прибігала жалітись на таке своє сімейне життя. вона і слухати мене не хотіла. Казала, що мені дуже пощастило і що гріх на такого чоловіка щось казати. Мовляв мого Романа в селі дуже поважають. Так і було, Роман на всі руки майстер. от тільки майстром він був скрізь поза домом, а в нас стеля на голову лягла, так я глину позбирала, а він три роки так нічого і не робив. Тож після таких маминих слів я йшла додому і далі жила з Ромою.
Так тривало дванадцять років поспіль. Батька Романа не стало, я працювала а мій “господар” і палець об палець. Ходив на роботу, але грошей не приносив.
Того вечора він прийшов без настрою. Як завжди ще з порогу почав голосно обурюватись, що все не так у нашому домі. Вечеря йому не смакувала, діти не достатньо гарно навчались, а я у хаті не напалила гарно. А як? Дров у нас не було зовсім хоч за вікном був грудень. Я тоді цілий день із дітьми гілляча рубала. А що то з нього за тепло? Пустили лиш дух по хаті та й усе.
І така я виморена була, так мені було важко і так усе це дістало, що вперше в житті чоловіку все, що про нього думаю висловила. Ромка у своєму стилі гримнув дверима і сказав, що не повернеться, доки я не вибачусь. Пішов жити до свекрухи.
А я не розуміла, чого маю вибачатись. Першу ніч, чи не за останні дванадцять років спала глибоко і спокійно. Ніхто не будив, аби води принесла, ніхто не підіймав на сніданок вареники ліпити, чи голубці крутити.
Я за тиждень його відсутності з дітьми купу роботи переробила з того “не чіпайте, я сам зроблю”. Позичила грошей у сусідки і купила кілька складометрів дров. Знаєте виявилось легше і дешевше найняти людину попиляти і з дітьми скласти, ніж чекати і годити чоловіку, аби він усе зробив.
Я до Ромки миритись не йшла, а він тримав “марку”. так минув місяць, аж тут свекруха прибігла. Для неї синочок завжди був найкращим. Вона мене моралізувати почала, що самій мені важко буде, що розлучена жінка не знайде собі пари. Зрештою дійшло до того, що я просто не виживу без чоловіка і дітям тато потрібен. Я помовчала а потім винесла речі чоловіка. Сказала, що поки нічого міняти не буду.
Того вечора ми з дітьми сіли і поговорили. Хлопці мене просили не повертатись до тата. Обіцяли в усьому допомагати, лише б не чути його голосу і жити спокійно.
Десять років минуло відтоді. Ромка вже двічі одружувався, та все ніяк не знайде “достойної”. А я собі і досі одна. Сини одружились і роз’їхались. Я працюю тримаю корівку, живу по-тихеньку. І коли хтось дивлячись на мене хитає головою і каже що мені самій важко, я аж сміюсь. Мені легко, мені добре, мені тихо, вільно і спокійно.
А те що сама живу, так і не треба мені нікого. Не шукаю і не виглядаю. Наїлась я того заміжжя досита.
Оксана Ю.
18,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
