Вона досі у моєму гаманці, і я не хочу її втратити, бо впевнена, що це не просто гривня.
Я завжди жила досить просто. З дитинства пам’ятаю, як мама працювала без вихідних, щоб забезпечити нам мінімальні умови для життя. Мені здається, що я навіть не знала, що таке достаток. У школі мені важко було пояснити однокласникам, чому я не маю якихось нових речей чи поїздок на канікулах. Просто приймала це як факт. Згодом так склалося, що бідність і простота стали моїми супутниками.
Заміж я вийшла за свого коханого ще в ранній юності. Ми мали скромне весілля, запросили лише кілька найближчих родичів і друзів, але я була неймовірно щаслива. Незабаром у нас народилися діти, і наше життя сповнилося новими турботами та радістю.
Проте, навіть маючи родину, я все ще жила в економному режимі: ми не могли дозволити собі більше, ніж мінімум, і жодного разу не купували нових речей, якщо це було можливо. Я вже змирилася з думкою, що так і житиму.
Одного дня, коли я мила посуд на кухні, до мене завітав мій добрий друг Сергій. Він був одним із небагатьох, хто підтримував мене ще з часів юності.
Сергій завжди відрізнявся своєю легкістю на підйом, добрим гумором і блискучим розумом. Його слова та жарти були наче ліки від усіх життєвих труднощів.
Того дня він прийшов з абсолютно серйозним виглядом, якого я майже не бачила раніше. Він дістав з кишені монету номіналом 1 гривня й підніс її мені, посміхаючись з ледь помітним підступом.
– Ось, тримай, – сказав він, простягаючи мені цю невеличку монету, яка вже була натерта до блиску.
Я зацікавлено поглянула на неї і підняла брову, намагаючись зрозуміти, що це означає.
– Що це? – запитала я з недовірою.
– Це не проста гривня, – відповів він, підморгуючи. – Знайшов її в курнику, коли чистив його. Лежала вона там між соломою та курячими пір’ям. Знаєш, якщо її взяти, то грошей буде стільки, що й кури не клюють! – Сергій раптом залився сміхом, відчувши, як я намагаюсь не піддатися його настрою.
Я засміялася разом із ним, але водночас відчула щось магічне у цій ситуації. Ми з ним ще трохи посміялися з цього «чарівного» дарунка, але я все ж поклала монету до гаманця, думаючи, що вона буде для мене таким собі талісманом від Сергія, на щастя.
Чесно кажучи, мені було байдуже, що він її знайшов у курнику. Для мене цей жест був важливим, він ніби передав мені частинку своїх життєвих сил і доброти.
З того часу почали відбуватися дивні речі. Спочатку я подумала, що це випадковості, але їх ставало більше. Через місяць мені на роботі раптом підвищили зарплату. Ще через кілька місяців мій чоловік отримав підвищення на своїй роботі, хоча це було досить несподівано. Ми почали відкладати гроші, яких раніше ледве вистачало на найнеобхідніше. Я ніколи не мріяла про щось більше, ніж мати змогу нормально жити, але реальність почала змінюватися.
За якийсь рік ми змогли накопичити на нову побутову техніку, а згодом навіть придбали першу в житті машину. І це здавалося абсолютно неймовірним, враховуючи, що буквально рік тому ми ледь кінці з кінцями зводили.
Ці зміни приходили до нас одна за одною, як справжній подарунок долі. Я все більше вірила, що саме монета з курника, яку подарував мені Сергій, стала джерелом цього неймовірного везіння. Не знаю, як це пояснити, але була впевнена, що вона принесла мені удачу. Я щодня діставала її з гаманця, посміхалася і тихенько дякувала Сергієві подумки за цю «чарівну» монету.
За кілька років наше життя змінилося до невпізнаваності. Ми купили власну квартиру, про яку я навіть не мріяла, і мали змогу дозволити собі відпочинок, подарунки дітям і все, що вони потребували. Я відчула себе справді щасливою та забезпеченою вперше в житті. І хоча глибоко в душі розуміла, що всього досягли працею, я не могла позбутися думки, що якесь неймовірне благословення супроводжувало мене з моменту отримання тієї гривні.
Кожного разу, коли я розповідала своїм дітям і близьким цю історію, усі сміялися, і в мене знову з’являвся перед очима образ Сергія, який стоїть переді мною з серйозним обличчям і простягає ту монету.
– Мам, а де твоя чарівна гривня? – запитували діти, і я гордо діставала її з гаманця. Я берегла її, наче найцінніший скарб. Вона стала символом усього хорошого, що трапилося зі мною.
Минали роки, а Сергій залишався таким же добрим другом, завжди підтримуючи мене жартами і теплом. Проте останніми роками він жив за кордоном, працював, допомагаючи іншим людям у різних благодійних організаціях, і ми бачилися значно рідше. Я знала, що світ потребує таких людей, як він, але все одно сумувала за його присутністю поруч.
Сьогодні я знову тримаю монету в руках, згадуючи наші зустрічі і той кумедний випадок із курником.
Вона досі у моєму гаманці, і я не хочу її втратити, бо впевнена, що це не просто гривня. Це — частинка доброти, яку Сергій подарував мені. Кожного разу, коли дивлюся на неї, відчуваю його підтримку і тепло, ніби він поруч, десь неподалік.
– Сергію, – кажу я, немов він чує мене десь там, – повертайся якнайскоріше. Світу потрібні такі світлі і щирі люди, як ти.
Ця монета – не просто гривня з курника, це символ нашої дружби, твого доброго серця і дивовижного дару вірити в чудеса, навіть якщо вони приходять зовсім несподівано.
