Батьки поміняли двері. Катя поставила окуляри назад і постукала. Дзвінок не працював останні років сім.
— Чого тарабанити? — почула вона з того боку зухвалий дівочий голос. — Подзвонити важко? Але я вас все одно не пущу.
— Це чому? — розгубилася Катя і забула запитати, хто це, власне, не пустить її до рідного дому.
— Мама з татом на роботі. А вас я не знаю.
Мама з татом на роботі? Батьки Каті вийшли на пенсію кілька років тому, і завжди, абсолютно завжди, були вдома, коли їх блудна донька, зібравши речі з’їжджала з квартири чергового нареченого.
«Чергових» було не так багато, як закладено в цьому слові. Всього три на двадцять дев’ять років життя Катерини.
Вперше Катя пішла за чотири дні до весілля. Його звали Артем. Зараз вона вже й не згадає, через що посварилася з нареченим, з яким так і не судилося стати її чоловіком. Але Катя і тепер впевнена, що причина була вагома. Вони посварилися, а мудра бабуся вчила її в дитинстві: «Хоч би що сталося, Катюшо, ніколи не з’ясовуй стосунків». Катя це твердо запам’ятала. Стосунків не з’ясовувала, нареченому дала відставку, повернулася до батьків, чий бюджет і гордість в той раз сильно постраждали від дорогих переговорів з фотографами, рестораном і ведучим, які в підсумку так і не повернули аванс.
«Що ви переживаєте?» – дивувалася Катя, дивлячись на похмурі обличчя батьків. «Вам же краще – другу частину оплати вносити не доведеться. Я ваші гроші ще й заощадила».
Батьки нервово проковтнули, але надалі вирішили бути розумнішими.
І дійсно, коли Катя зібралася заміж вдруге, всі святкові витрати оплачував батько Антона. Тому, побачивши за тиждень до весілля в коридорі Катю, яка саме роззувалася, і з-за спини якої визирав чемодан, тато її тільки зловтішно хмикнув.
— Ось тепер нічия. Гей, мамо, – вигукнув він дружині. – Готуй пиріг з рибою. Я виграв.
— Зачекай ще, – відгукнулася мама єхидно. – Катруся у нас молода, встигне ще когось покинути.
Правда, вони спробували для очищення совісті умовити доньку подумати і вступити з нареченим в переговори, але та була непохитна.
— Якщо він до весілля не хоче мені поступитися — значить, не любить. А стосунки з’ясовувати я не стану.
До третього весілля родичі запаслися попкорном. Всі витрати на цей раз взяв на себе наречений. Але саме через нього Катя плакала сьогодні так, як ні разу не плакала до цього.
Річ у тім, що Ігор єдиний, хто навіть не спробував її зупинити. І він був єдиний, з ким Катя хотіла обговорити непорозуміння, що їх посварило. Вона навмисно довго збирала речі, мелькаючи перед його очима в надії, що він попросить її залишитися, змусить порушити правило і з’ясувати стосунки.
Але Ігор виявився таким же упертюхом, як і сама Катя. Він сидів на кухні, наче й не було нічого, і спокійно пив чай. Каті нічого не залишалося, як ображено піти.
Поплакавши від душі на лавці біля під’їзду, вона викликала таксі і поїхала до батьків. А тут таке.
— Дівчинко, — сказала Катя дитині, котра зачаїлася у квартирі. — Що ти робиш в цьому домі?
— Живу, — радісно повідомила дівчинка.
— Давно живеш? — збентежено уточнила Катя.
Дівчинка за дверима задумалася і, через якийсь час, відповіла.
— Два місяці і вісім днів.
Тепер прийшла черга Каті взятися за роздуми. Вона пригадала, що батьки під різними приводами вже більше трьох місяців не запрошували її додому. А останній місяць вона і зовсім говорила з ними тільки по телефону.
Але не могли ж вони її так підставити?!
Катя дістала мобільний і набрала номер тата. Той відповів так скоро, немов ходив зі слухавкою в руці і чекав її дзвінка.
— Катю, привіт! Як справи? Як Ігор?
При згадці про Ігоря сльози знову виступили у Каті на очах. Як він міг так запросто від неї відмовитися? Вона ж думала, що нарешті знайшла абсолютно свою людину, з якою не побоїться зв’язати життя.
— Ви де? Я приїхала, а тут двері інші, і дівчинка якась чужа, — схлипнула Катя.
— А ми в Одесі! — радісно повідомив батько.
— В Одесі? — перепитала Катя. — А що ви там робите в березні?
— Живемо! — бадьоро відповів батько. — Ми з мамою завжди на пенсії мріяли жити на морі. І ось сталося. Але ти не хвилюйся, — поспішив він втішити доньку, по-своєму витлумачивши її стан напівнепритомності і мовчання. — На весілля обов’язково приїдемо!
— Як живете? — тільки й змогла сказати Катя, сповзаючи на підлогу. — Чому живете? А як же я?
— А про тебе тепер Ігор подбає, — незворушно відповів батько.
Катя хотіла сказати, що немає у неї ніякого Ігоря, що весілля не буде, і багато чого ще, але тато раптом включив актора.
— Ой, зв’язок зовсім поганий. Нічого не чую. Мама привіт тобі передає. Все, мила, на весіллі побачимось.
І він відключився. Ще трохи поплакавши, Катя встала і, схлипуючи, потягла валізу вниз. Вона почувалася абсолютно нікому непотрібною. Ігор її покинув (за цей час Катя встигла забути, кому насправді належить ідея покласти край їхнім стосункам), батьки від неї відсторонилися. На довершення, на першому поверсі зламалося колесо валізи, і Каті довелося тягти її на собі.
Якби ще на вулиці йшов дощ, то Катіна історія цілком могла б лягти в основу якогось багатосерійного фільму. Але дощу, як на зло, не було. Ліхтар біля під’їзду справно світив, а під ліхтарем стояла машина Ігоря.
Побачивши з салону, як Катя виповзає, задкуючи, на вулицю, зігнувшись під вагою своєї валізи, він швидко вибрався надвір і галантно взяв турботу про валізу на себе.
— Що ти тут робиш? — холодно запитала Катя, ретельно приховуючи свою радість і порушуючи головне правило — ніколи не розмовляти з колишніми.
Ігор незворушно відніс валізу до машини, закинув в багажник і тільки після цього відповів.
— Тебе чекаю, звісно. Поїхали.
— Куди це поїхали? — озвучила Катя недолуге запитання. Хотіла характер показати. Не хотілося їй так просто здаватися.
— Додому. Думаю, нам є що обговорити до весілля.
Вони розмовляли весь вечір і півночі, а потім зайнялися більш приємними справами. Саме ці приємні справи після серйозної розмови переконали Катю в тому, що час від часу, потайки від давно покійної бабусі, можна порушувати її наказ.
Головне не перестаратися.
Уже після весілля з’ясувалося багато цікавих деталей цієї заплутаної історії. Виявилося, що Ігор, дотримуючись старих традицій, прийшов до батьків Катерини просити її руки відразу після того, як сама Катя погодилася вийти за нього заміж. А батьки Каті, як люди порядні, що мріють, врешті-решт, довести доню до широкої посмішки реєстратора РАЦСу, розповіли про дивну примху дівчини сваритися з нареченими напередодні весілля.
Ігор, який вирішив будь-що-буде, а прожити з Катею до глибокої старості, вступив в змову з батьками Каті, в результаті чого останні з його допомогою отримали чудову трикімнатну квартиру біля моря, позбавивши їх доньку місця, куди вона може втекти при найменших труднощах.
Дізнавшись про це, Катя, звичайно, розсердилася. Але жінкам при надії шкідливо довго хвилюватися.
Автор: Марія Г.
Фото ілюстративне.
