Звичайно, що я їй не сподобалася. Але це вже таке, я так зрозуміла, що зі своєї родини їй мало хто подобається.
– Помовч, я тут гроші заробляю, – казала вона на все, що говорив її чоловік, його батьки і мій майбутній чоловік.
Я знала, що Марія Василівна працює в Італії і заробляє гроші, але я не знала, що вона при цьому так себе веде.
Навіть, мій батько, який заробляв на всіх, мав звичку прилізати в п’ятницю, але він так ніколи з мамою не говорив.
З тих зауважень щодо весілля, то я так зрозуміла, що я маю бути в мішку з-під картоплі, а гості з мого боку мають їсти бараболі нелущені з квашеною капустою.
А вона має сидіти на чільному місці з сумкою та збирати туди гроші.
Після такої гостини я сказала, що весілля не буде, краще вже розписатися по-тихому і жити десь далеко від свекрухи. Але Марія Василівна сказала, що син у неї один і вона має зробити весілля.
Не буду описувати той цирк, бо вона за кожну копійку торгувалася і справді бігала від одного кутка в інший, аби щось виясняти та показувати, що вона тут головна.
Далі вона назвала нашу доньку Любочкою, щоб її всі любили, бо вона бабуся і дала найбільше грошей на все. Далі вона влаштувала мого чоловіка на роботу в водоканал, щоб йшов стаж і роботи було небагато.
Але там попри роботу ще й могоричі і мій чоловік теж став прилізати щоп’ятниці.
Звичайно, що я вже з таким батьком жила, то я вже знаю, що буде далі, тому поставила питання або-або.
Чоловік не спинявся, по нього приїхала мама, забрала сина і все, що могла винести, бо він чи вона те купляли: холодильник, посуд, диван, далі ділила все надароване на весілля.
– Беріть, що хочете,- я забрала дитину і поїхала до мами.
Квартира була орендована і проплачена на рік наперед, але свекруха сказала, що вона забере гроші, бо то її син платив.
Отак починалося моє молоде життя і добре, що я так вчинила, бо інакше не знаю, до чого б це все привело особисто мене і мою доньку.
А так ми маємо нову родину, де є зведена сестра і тато. Добре живемо, дружно.
А моя свекруха й далі в Італії, пересилає сюди гроші, щось купує, дає прочуханки чоловікові, що не так ними розпоряджається.
Син її гульбанить і спинитися не може, каже, що то все через матір, бо вона його на таку роботу відправила.
Та всім розказує, як вона мусить бути вдома за чоловіка і за годувальника, бо всі безталанні.
Свекор приходив часто до Люби, приносив іграшки і гроші, бувало таке. що й всю зарплату мені віддавав. Коли мені було дуже скрутно.
– Бери, мені багато не треба, та й Марія передає гроші, а на мої каже, що то сльози. А я непогано заробляю.
– Чому ви її терпите?, – не витримала я, щоб не спитати.
– Вона колись така не була, та й не дуже мені хтось і треба.
– А ви не шукаєте просто.
– Та кому вже такий чоловік треба, вже мої роки сили пройшли, тепер лиш тіло аби купи трималося. Ти за мене не переживай, ти про дитину думай, а я поможу.
І так він мені довго допомагав, особливо перед школою давав багато грошей аби Любу одягнути, обути і приладдя купити.
Люба дідуся одного й знає, бо ні батько, ні бабця до неї ніколи не приходили. Так, що характер людини, то не лише її доля, але й доля тих, кого вона тим характером переважує, адже так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
