Моє життя перевернулося з ніг на голову, коли я дізналася, що мій чоловік мені зраджує. Моя подруга давно говорила, щоб я придивилася до нього уважніше, тому, що він ще той бабій. Але я якось не звертала особливої уваги на її слова. А в минулому місяці, коли вискочила у справах в обідню перерву, випадково побачила його біля фонтану на лавочці з блондинкою, набагато молодшою від мене. Вони так мило спілкувалися, а потім і зовсім був поцілунок.
Довго сумувати я не стала, тому, як в шлюбі з чоловіком ми 15 років і нашої любові вже давно немає. Живемо ми з ним, як звичайна пересічна родина: робота – дім – сім’я – з’ясовування стосунків. Нічого такого надприродного у нас не відбувається. Правда, років сім тому я застукала його на роботі зі своєю секретаркою. Вони обіймались. Але тоді, я пробачила йому цю зраду заради нашого сина. Він тільки пішов в школу, і я не могла позбавити його батька. Мій чоловік мені слізно присягався, що такого більше не повториться, і я йому повірила.
Але через кілька років все повторилося знову. Я повернулася раніше з роботи і почула його телефонну розмова. Він говорив комусь, що любить її і ніколи не забуде минулу ніч. Хоча мені він сказав, що вчора йому треба було затриматися допізна на роботі у зв’язку зі здачею річного звіту. Довелося мені пробачити і цю зраду. Її я перенесла вже не так серйозно, як першу. Але відчувала вже себе нікому непотрібною.
І ось, знову я наступила на одні й ті ж граблі. Але в цей раз я не збираюся жувати соплі, і чоловікові це все просто так не минеться. Тим більше, наш син вже виріс. Він уже пішов в дев’ятий клас і повинен це зрозуміти і прийняти. Принаймні, так думала я. Але коли я сказала синові, що нам з його батьком треба розлучитися, він не очікувано гостро це сприйняв. Більш того, він заявив, що хоче залишитися жити з татом, а не зі мною. Для мене ця новина стала громом серед ясного неба.
Близько трьох днів син ходив і не розмовляв зі мною. А вчора підійшов і заявив, що я для нього мене вже не існує. Як це розуміти? Як мені йому пояснити, що це не я винна в нашому розлученні? Хоча, звичайно, винні ми обидва з чоловіком. Але я ж його не зраджувала і не зраджувала сина, ніколи не обманювала і намагалася бути ідеальною дружиною і мамою. За що мені все це?
Тепер я звинувачую себе за розлучення і відчуваю, що я не «матір» і що моя дитина ніколи не пробачить мене за розлучення. Може коли підросте, він зрозуміє? Але що мені робити зараз? Син ходить похмурий, бачу, що плаче часто і не розмовляє зі мною.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.