fbpx
Історії з життя
— Трохи тих, трохи тих, – подумавши, відповіла чоловікові Ірина. Пельмені не забудь. І морозиво велике, з полуницею, ну, ти знаєш, яке я люблю. Та в холодильник все гарно поскладай. Начисть картоплі на вечерю, а я ще з дітьми трохи на повітрі побуду

— Іване, ти ходив у магазин? запитуючи, Ірина перервала розмову з подругами і втупилась колючим поглядом в неголене, заросле чорною щетиною, обличчя чоловіка.

— Та я ж тільки з роботи. Хотів спочатку зайти додому, помитись, винувато опустив голову той.

— Яке миття, скоро зачиняють магазини, а в нас у холодильнику мишам нема чим поживитися, – підвищила голос жінка. Бігом! І щоб все по списку купив, сподіваюсь, ти його не загубив?

За матеріалами – Голос Сокальщини.

— Та добре вже, добре, іду, тільки не галасуй. Сосисок купити чи сардельок, кефіру – пачку чи дві?

— Трохи тих, трохи тих, – подумавши, відповіла Ірина. Пельмені не забудь. І морозиво велике, з полуницею, ну, ти знаєш, яке я люблю. Та в холодильник все гарно поскладай. Начисть картоплі на вечерю, а я ще з дітьми трохи на повітрі побуду.

Іван пішов, а Ірина йому в спину:

Ото нещастя маю: десять разів треба сказати, поки щось зробить.

І повернулась до подруг. Сиділи в скверику на лавці, лузаючи соняшникове насіння і наглядаючи за дітьми, які бавилися неподалік.

— Чого ти на нього визвірилася? Та він же в тебе зразковий що не скажеш робить. Мені б такого чоловіка, мрійливо протягла чорноброва Наталка. Моєму все вчасно подати треба. І щоб м’ясо було.

— Ще чого! аж скинулась Ірина. Я також працюю, хоч і півдня, дітей доглядаю, сил на них ніяких не вистачає.

Ніби на підтвердження цих слів, діти зчепились за якусь іграшку. Розмазуючи сльози по замурзаних щоках Ірин молодший – Володя. Старший, Сергійко, підбіг до неї і голосно зашепотів:

— То не я, то Руслан почав водою обливатися і Володю за сорочку тягнути. Я все бачив…

— Сил моїх більше нема! – розгнівалась Ірина. Або бавтесь гарно, або йдемо додому.

Хлопці відбігли від лавки – пішли ловити жуків, жінки повернулись до своїх тем.

– Завтра піду випрямляти волосся, бо зі своєю “шапкою” не можу нічого людського на голові зробити,- поділилась Ірина. Її руде густе волосся кучерями спадало до плечей. Та й хлопців постригти час.

З її сумочки залунали позивні мобільного телефону. Дівчата прислухались:

— Кажеш, картоплю вже зварив? – перепитала. То ще підсмаж до неї цибулі, звари сосиски, та, дивись, щоб не потріскали. А ми вже йдемо…

Неквапом вийняла люстерко, припудрила ніс.

— От в жінок є справжні кухарі, а моєму треба все втовкмачувати, – зневажливо знизала плечима. – Діти, збираємось додому…

Ірина з синами пішла. Дехто із заздрістю дивився їй вслід: аякже, мала, непоказна, а чоловіком крутить, як циган сонцем. Лише Ольга презирливо скривила губи: хіба це чоловік, справжній підкаблучник.

Автор – Валентина БЛУДОВА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook