Давай, Вова! Працюй мандибулами – сказав дідо Михайло і ляснув на стіл шматок солоного сала з часником. Дістав з пакета коровай чорного хліба, пляшку біленької і пучок з зеленої цибулі з кропом і петрушкою.
Трирічний Володька зморщив свій носик ґудзиком. Володька вмів тільки мукати. Навіть «мама» не сказав жодного разу. Куди його тільки не водили. І до логопедів. І до психологів. Володька мовчав. Володька був сином його рідної доньки Марусі, яку раптово викликали на чергування в лікарню. Онука він бачив рідко, тільки тоді, коли приходив в гості до доньки. А тут ось оказія. Так поспішала, що швидше було привезти Володьку, ніж чекати, коли дід доїде до іншого кінця міста. Маруся захекавшись, сунула сина в руки діда і втекла. Наостанок крикнула: – Тату, він йогурт з’їв, ситий, нехай лягає спати, вранці заберу.
Легко сказати нехай лягає спати. Міша виділив йому своє ліжко, а сам вирішив постелити собі в залі. Але Володька почав ревіти. Міша грав йому на баяні, потім танцював. Володька лише гидливо відвертався і вив ще голосніше.
– Може ти їсти хочеш? Який йогурт чоловікові на вечерю, ми ж не панянки з тобою. Га? – нарешті здогадався дід і дістав сало.
Нашаткував прозорими пластинками.
Бенкет був на весь світ. Володька зціпивши в пухкому кулачку шматок солоного сала з часником, самозабутньо гриз його. В іншій руці у нього був шматок чорного хліба. Очі його заблищали, повеселішали, він голосно крикнув: – Діду!, чим неймовірно розчулив Мішу і той хапнув ще чарку.
Потім вони сиділи і розмовляли. Міша розповідав Володьці про армію, про своє життя, про кохану дружину Люську, а Володька зводив білясті брівки і гримав то здивовано, то весело: – Діду, діду! .
Потім Мишко побачив, як онук солодко задрімав з шматочком недоїденого хліба. Він обережно взяв його на руки і відніс в ліжко. Сам ліг на підлозі, біля ліжка, сховавшись під кофтою. Так вони і спали всю ніч до ранку.
Вранці Марія забрала сина. Привезла додому, насупившись відмивала його ручки, личко, від крихт чорного хліба. А Володька дивився дорослими Мішиними очима і говорив: – Дідо в ммію ходив. Діда Юську юбив. Мама, дай сая!
– Слава Богу, заговорив, – раділа Маруся. – А то вже думала, німий ти у мене.
Потім вона телефонувала батькові і радісно голосила в трубку – Володька заговорив! Реченнями! Ти що там зробив вчора?
– Розмовляти з сином треба! – буркнув Міша, – секрету немає.
Автор: Лариса Xамзіна.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
