fbpx

Це було зі мною якраз в цю пору, перед різдвяними святами. Я приїхала поприбирати все поки приїдуть мої основні королі, чоловік та син, бо вони любили аби хата вже була добре протоплена і не було того холоду, який буває в хаті, в якій не живуть

Та й не дуже мені подобається й зараз, коли мені крутяться під ногами та щосекунди щось тим чоловікам подай та принеси, таке враження, що вони поза нашою квартирою справитися з життям не можуть, бо там павук, а там послали за сокирою, а де саме не сказали вона стоїть. Тому біжи туди, біжи сюди і ніякого спокою, як то буває, коли ти лиш вариш продукти на страви, думаєш, в якому порядку готувати.

Батько і мама спали в малій хаті, бо її легше отопити, а я пішла у велику хату. Щоб швидше нагріти стіни я запалила і в печі і включила конвектор.

Коли напрацюєшся, то й спати хочеться раніше, от я й прийшла до хати і закрила заслінку, щоб тепло не виходило та лягла.

І сниться мені моя бабуся, яку я дуже любила і вона так на мене лагідно дивиться і бере мене за руку та кличе з собою. Я звичайно, її за руку взяла і йду, бо ж то моя бабуся. Але потім якась думка з’являється в моїй голові, що її ж з нами вже десять років нема, то з ким я йду?

З переляку я аж прокинулася і зрозуміла, що я зі страху ще можу ліжко намочити, ви не смійтеся, але я вся була мокра з того сну, ноги аж трусилися.

Подумала, що вже не засну і вирішила піти на двір. І ось я наче йду. Але йти не можу. Мною хитає з боку в бік і я навіть не можу рукою попасти на ручку дверей аби її відкрити. Коли ж свіже повітря дмухнуло на мене, то я остаточно розімліла і не могла стояти.

Я зрозуміла, що не подивилася на грань і там було ще синє полум’я, а я отак легковажно закрила заслінку. Хату довелося провітрити і випустити все тепло, бо вже було не по собі спати в хаті з чадним газом.

Я попросила маму і тата аби моєму чоловікові нічого не розказали, бо він би одразу почав, що я доросла жінка, а повелася як дитина. Як це не перевірити чи ще не тліє вогонь?

Але мій чоловік сам підняв тему.

– Слухай, ти там у сни віриш, – каже він мені, – А, що коли сниться людина, якої вже нема і так сниться, як жива?

– А що таке, – питаю я його.

– Та розумієш, бабуся твоя наснилася мені вчора і так ніби вона мене будить та каже аби я тобі зателефонував. Каже: «Не спи, дзвони! Дзвони до Лілі!». Я прокинувся від того, що наче хтось мене будить, але в кімнаті нікого не було.

– І що ти зробив, – питаю я.

– Та ж не буду я до тебе дзвонити. Бо мені бабуся твоя приснилася, – засміявся чоловік, – але мені тепер усюди вона ввижається і таке враження, що дивиться на мене з докором.

– Поставиш на неї свічку і помолишся от і пройде все, – сказала я, а потім мені подумалося, що бабуся з усіх сил намагалася мене врятувати. А той найдорожчий у моєму житті чоловік. перевернувся на другий бік і спав далі.

Наче, все й не справжнє, нема чого на нього мати образу, але якось воно не правильно. Якби мені бабуся сказала аби я до нього подзвонила, то я б йому й о третій зателефонувала, а не отак. Тепер я перевіряю добре чи нема синього полум’я і згадую в молитві бабусю.

А ви вірите у такі сни чи це мені просто примарилося?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page