fbpx

– Це дуже добре, доню, що ти мені найперше зателефонувала, а не почала все Сергію вивалювати, – гладила я плечі дитини, що всі тряслися, – Повір мені, нема гіршого, ніж запам’ятатися чоловікові отакою

Я взяла її за руку і повела до дзеркала.

– Ти хочеш аби він згадував про вашу останню розмову і ти була в такому вигляді? За чим тут він має жаліти, скажи-но мені?

– Мені байдуже як я виглядаю, я хочу йому все сказати в очі, – стояла на своєму донька.

– Це тепер байдуже, а через тиждень буде зовсім і не байдуже, повір мені.

Я знала, що кажу, бо сама була в такій ситуації, коли дізналася, що мій чоловік бігає до продавчині з магазину. Жаль лився з моїх очей і я все його допитувала, чому він мене проміняв на ту жінку, а потім глянула в своє відображення в серванті і замовкла. А на що таке ще можна проміняти? Я тоді випхала його за двері і сказала, щоб більше не вертався. Містечко у нас було маленьке, кожну собаку знали на ім’я, а що вже казати за людей.

Швидко чутки поширилися, що Толик в матері ночує.

Мав прийти ранок, а я й світу не бачила, бо так мені очі заплили, аж тут десь о шостій чую в двері тихенько стукають. Думала Толик, й зраділа, а то мама моя:

– Відкривай, щоб ніхто мене не бачив, – шепоче.

Як глянула на мене, то руками сплеснула:

– Аби я того не бачила більше! Ось тут татова заначка, тому додому сьогодні не біжи, я з дітьми побуду, підеш щось собі гарне купиш і помаду яскраву! Очі витри, щоб ніхто не здогадався, що у тебе на душі, бо тебе зовсім не пожаліють, а тільки будуть дивитися, як на яке кіно. Ти мене почула?

В той момент мені було так далеко до людей і про те, як вони на мене будуть дивитися, адже моє серце розсипалося на тисячі шматочків. Але маму послухала і одяглася та намалювалася, і пішла на роботу. Ніхто мені й слова не сказав, але ці цікаві погляди пробудили в мені такі сили, я розуміла, що маю будь-що під цими поглядами не зашпортатися!

Далі життя так повернулося, що чоловік мій з тією любкою так гуляв, що вже мені не хотілося згадувати той час, коли я була його жінкою.

Ви собі не уявляєте, що то чути з канави:

– А чого голову вернеш! Забула, як за мною ревіла?

І ось тепер моя донька повторює мою долю і я маю дати їй ту пораду, що дала мені мама – хай він згадує останні хвилини свого подружнього життя і сумує, що втратив таку гарну жінку.

Але донька ніяк не хотіла слухати мене, тому я сказала:

– Ти на фоні любки маєш кепський вигляд.

І це мою доньку пробудило! Одяглася вона в найкращу сукню, причепурилася, відкрила пляшку ігристого якраз тоді, коли чоловік відкрив двері до квартири:

– Що святкуєш?, – спитав він.

– Звільнення від мало оплачуваної роботи, де мене ще й не цінували, – каже донька, – Речі свої сам збереш, бо у мене зустріч з кавалером.

Бачили б ви обличчя зятька! Щось белькотів, що це не серйозно, що він любить тільки мою доньку, але та була невблаганна.

Він би не замовк і до ранку, але тут вийшла я і подала йому сміттєвий пакет:

– Кидай сюди речі і виносися.

Звичайно, що після того, як за ним закрилися двері донька хотіла заплакати, але не захотіла псувати макіяж і справді зателефонувала до свого давнього знайомого, який давно запрошував її на каву.

– Тільки без дурниць, – сказала їй я, – тут теж важливо не перегнути палку, бо будеш шкодувати.

Ми домовилися, що онучку я заберу сьогодні до себе, сподіваюся, вона матиме кращу долю, ніж ми.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page