Нещодавно харизматична та жвава Юлія поділилася зі мною звичайною побутовою історією.
Напевно, такі життєві ситуації відбувалися з кожною людиною, яка знає, що таке жити зі свекрухою. Дівчина давно мріяла про власну квартиру, але був один суттєвий нюанс. Купівля своєї квартири була просто не по кишені. З кожним роком ціна на нерухомість дедалі більше зростала.
Майже сім років Юля мріяла здійснити свою давню мрію. Її надії все-таки виправдалися і через довгі роки очікування на руках у неї були всі необхідні документи, які підтверджували, що дівчина внесла останній грошовий внесок по іпотеці. Вони з чоловіком були дуже раді такому результату. Нарешті можна було видихнути і почати мріяти про відпустку, адже до того все йшло на іпотеку.
Пара заощаджувала абсолютно на всьому, на чому тільки була можливість. Спочатку іпотеку взяли на двадцять років і: «О диво!», Юля з чоловіком примудрилася закрити питання лише за сім років.
Свекруха також брала участь і всіляко підтримувала молодих людей. Жінка час від часу дарувала деякі корисні речі для дому. Кілька разів вона навіть скидала невелику суму грошей на банківську карту чоловіка Юлії.
Дівчина досить рано втратила близьких, тому свекруха чоловіка замінила їй рідну матір і стала одним із найближчих людей для неї. Юля завжди була вдячна, що жінка виявляє турботу, увагу та підтримує їх у скрутні часи.
Нещодавно жінка, як зазвичай навідалася з гостинцями з села погостювати на кілька днів, але її перебування в квартирі Юлії трохи затяглося. Жінка почала щодня розповідати про те, як їй важко живеться в селі одній. Юля спочатку з посмішкою слухала всі сльозливі промови свекрухи, але потім посміхалась усе рідше.
Ну а згодом свекруха вже прямо сказала, що приїхала на зовсім. Більше того, почала “обживатись”. І якщо раніше коли молоді приїздили на гостину, та була мила і привітна то тепер Юлія на повну відчула характер родички.
— Або я, або вона, – сказала Юлія чоловіку одного дня. – Я не для того стільки трудилась, аби у моєму ж домі мені вказували коли вимикати світло і скільки картоплин у суп класти.
Чоловік Юлії сказав, що мама буде жити з ними і край. Старенькій, шістдесят лиш, і одинокій жінці не місце в селі без зручностей, а от у сина в квартирі хай хоч що хоче робить, бо вона така ж господиня, як і Юлія.
Тепер Юля проживає у однокімнатній квартирі неподалік міста. З чоловіком і його мамою вона розлучилась, квартиру, про яку так мріяли, продали.
І от що цікаво: свекруха колишня в село ж повернулась, а от Юлин чоловік після розлучення на отримані гроші купив собі машину. І нічого, усіх все влаштовує. І мамі в селі не самотньо і син у неї від того гіршим не став.
А Юлі прикро все те. Катає себе, що не змогла тоді вчинити розумніше. а мені здається тут єдине правильне рішення було і саме його Юлія і ухвалила. Чи не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
