fbpx

Цікаво, а руки її слухають от так цілісінький день телефон тримати і мене набирати усіма можливими способами? Сестра моя уже місяць спокою не дає. Пише, телефонує, навіть відео записує і все тому, що я не погоджуюсь маму нашу доглядати. Знаєте, вона мені мама і мені її шкода, але я теж життя заслужила. Досить із мене

Цікаво, а руки її слухають от так цілісінький день телефон тримати і мене набирати усіма можливими способами? Сестра моя уже місяць спокою не дає. Пише, телефонує, навіть відео записує і все тому, що я не погоджуюсь маму нашу доглядати. Знаєте, вона мені мама і мені її шкода, але я теж життя заслужила. Досить із мене.

Я була старшою серед шести діток. Мама нас ростила одна і мене в дитинстві геть не дивувало, звідки ж у домі тоді з’являються мої братики і сестрички. Та й коли було дивувати, якщо мама працювала, підробляла, а я була за старшу у нашій галасливій родині.

Швидко я подорослішала. Чи й було у мене дитинство. Доки сусідські діти ляльок у платтячка одягали, я сповивала, годувала, прала, намагалась їсти щось зварити.

Мама поверталась додому пізно, а йшла ще вдосвіта. Добре пам’ятаю, як будила вона мене ще до півнів і водила за собою даючи вказівки: наварити, попрати, тут прибрати. Дивлюсь я нині на своїх дітей і все ніяк не можу зрозуміти, як я все те на своїх плечах винесла?

Найбільше клопоту мені було із меншим братиком Семенчиком. Він від появи на світ був особливим і саме я повинна була за ним слідкувати. Та й він нікого окрім мене не визнавав, то ж якось так уже повелось, що саме моїм прямим обов’язком був догляд за братиком.

Коли я школу скінчила і поїхала до бурси навчатись, мама мене забрала звідти уже за два тижні, адже Семен без мене не їв і не спав. Вона не намагалась якось на нього вплинути, чи знайти підхід. Моє повернення було їй необхідне, адже автоматично знімало із неї частине обов’язків. Тож я так і не навчалась.

Хоч трішки мене урятувало заміжжя. Я одразу переїхала у дім, який ми із чоловіком придбали. Роман справді мене кохає і з першого ж дня шлюбу став моїм захистом, опорою і підтримкою. У ситуації із Семеном він також проявив розуміння і мій брат оселився з нами.

Перші десять років ми жили у селі нашому рідному, а коли Семену запропонували роботу у місті, ми переїхали усі разом. Ніхто із рідні не намагався хоч якось мені допомогти. Мама моя про свого сина Семена і не згадувала, навіть. Коли ми розмовляли телефоном, вона просила мене вийти до іншої кімнати, адже нічого не чула через голосне мугикання брата.

Так, мені було не просто, особливо, коли з’явились діти. Однак. мій Роман узяв частину обов’язків на себе, тож я могла і братові увагу приділяти і з дітьми час проводити. Двадцять років брат проживав у мене, аж до минулого року, коли його не стало.

А нині уся сім’я, а особливо моя сестра менша, яка біля мами жити залишилась, влаштовують сцени мені неприємні. Бачте, вони обурені тим, що я у ситуації із мамою вмила руки. Кожен із них вносить свій вклад у догляд за нашою мамою немічною, а от я одна єдина абсолютно нічим сестрі меншій не допомагаю.

А тепер, ще й сестра надумала заміж виходити і їде на інший кінець країни, тож питання з мамою стало особливо гостро. Оскільки я єдина, хто за останній рік нічим не допоміг, то й саме я повинна тепер думати, як бути, ну і старша ж я, а це для них усіх означає одне – я мушу і все тут.

Я маму дуже люблю, як і любила свого рідного братика, але із мене вже досить. Я тільки вчусь жити не озираючись, без постійного відчуття тривоги за те, що буде наступної миті. Пробувала щось пояснити рідним, але вони мене не чують. Для них Семен і мама, то різні речі зовсім і те, що брат жив у мене стільки років не звільняє мене від обов’язку перед ненькою.

Можливо, я й матиму за те гріх, але я не їду в село, не навідую маму і не відповідаю на дзвінки рідні.

Я хочу спокою. Хіба не маю на те права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page