А син і далі:
– Мамо, ми не проплатили семестр Олі, вона на третьому курсі, шкода лишати.
– А чого це, сину, ти мене совістиш, а не свою дружину?
– А чого я маю її совістити?
– Не маєш чого, так?
– Ні.
– То не вона ваші гроші отак спускає з рук?
– Мамо, Надія чудова жінка. Чому ти вічно на неї наговорюєш?
– Знаєш, сину, я сама навіть нічого не помітила, а от сусідка моя помітила і як мені вказала на це, то я не знала, де очі діти. А ти таке дозволяєш?
– Мамо, ти про що?
– Про що? Я тобі скажу про що, я тобі скажу вже би твоя надія дві тисячі гривень могла й притримати, раз у вас грошей нема, а вона що зробила?
– Мамо, я вже втомився.
– Втомився її покривати?
– Втомився від ваших натяків? Що сталося вже?
– На литці хто зробив собі татуювання троянди в цвіту?
– А, ви про це.
– А про що? Де твоя Надія, а де троянда в цвіту, ти б їй якось пояснив, сину.
– Мамо, то вона собі на день народження захотіла.
– А чого не грядку полуниці? Раз на те пішло.
– Мамо, до чого тут полуниця і грядка. Ти даси грошей чи ні?
– Ні, раз твоя надумала в сорок п’ять молодитися на всі гроші, а я маю вашу дитину вчити.
– У нас просто зараз такий період склався.
– Ой, сину. Ти дивися, бо як жінка починає зміни, то одними татуюваннями не обійдеться. Дивися аби вона й тебе не змінила.
Пішов син геть, а я й досі відійти не можу. Я ж думала, що то у неї вени отак пішли, ще думала гарного лікаря порекомендувати. Але у сусідки моєї зір мінус десять на плюс двадцять, а таки розгледіла татуювання та мені й каже:
– То що за такі допусти? Та то жінка заміжня, а таке витворяє.
Що я мала сказати? От як мені людям в очі дивитися?
Ні копійки більше від мене не отримають і може тоді дійде, що має бути на першому місці – діти і родина, а не отаке: грошей нема, а людям тиски поробила. Сусідка каже, що як одне зробила, то й далі діло піде. А я спеціально пішла питати, скільки ж то таке коштує, то спочатку вони мене на кпини брали, думали, що я собі хочу. А далі й кажуть, що то приблизно дві тисячі, все залежить від деталізації і кольорів, малюнку. Отак, буде тепер мій син на салони робити, а онучка буде картон збирати з такою матір’ю.
Тільки не кажіть мені, що я нагнітаю, ви Надії не бачили, а моя вже й того. За що мені таке? Скажіть, за що?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
