fbpx
Історії з життя
– Ти кого, хлопче, до хати привів?! Віктор побілів і лише спромігся міцніше притиснути до себе дівчину, наче відчуваючи темну грозу. А батько продовжував: – Тобі що, очі поволокою занесло?Чи ти не знаєш, хто її батько?

Дід Микола сидів на лавці біля свого тину і спостерігав, як на сусідньому подвір’ї гралися дві дівчинки років шести. Одна сплела з польових квітів віночок, причепурила до свого русявого волоссячка, її сестричка зосереджено штовхала маленьким патичком їжачка до тину.

Раптом у діда Миколи по зморщеному обличчю поповзла непрохана сльоза. Можливо, його захопила несподівана думка, що стрілою пролетіла крізь його далеку пам’ять. Адже і на його подвір’ї могли б зараз бігати маленькі внучата та тішити старече серце веселим і дзвінким гомоном. Але свого часу не збагнув старий, у чому людське щастя.

За матеріалами – Уют.

…Було це літ тридцять тому. Микола Спиридонович, бригадир колгоспних будівельників, якраз скінчив будувати нову хату, гарну, із верхніми карнизами, на шість кімнат, можливо, найкращу у селі.

Адже можливості будувати мав, та й майстром був на всі руки. І Галя, дружина його, була вірною помічницею та гарною майстринею. Скрізь вона встигала: і на фермі в передовиках ходила, і на городі справлялася, і готувала смачно. До того ж Миколі у будові була славним підсобником. І син, який працював шофером у колгоспі, не стояв осторонь домашніх справ.

Пишався Микола Спиридонович своїм господарством. Буде що залишити у спадок єдиному синові Віктору. А той, у свої тридцять, усе ще холостякував та зводив із розуму місцевих дівчат своєю вродою. А дівчат на ту пору у селі було багато, й одна гарніша іншої.

Але скільки парубку не гуляти, все одно якась красуня з чарівними очима поведе до вінця. Так і сталося. Закохався Віктор у сільську красуню Настю, з околиці села. Закохався, як підліток у школі. Звичайно, у таку дівчину гріх не закохатися: вона, наче орлиця ходила сільськими дорогами. На неї лишень глянути і серце зупиниться: усе жіноче при ній, коса, як важкий сніп спадала на плече, темні променисті очі, просто спопеляли. Та Віктору не знадобились якісь хитрощі чи пастки, щоб заволодіти її серцем. Сама дівчина поклала голову на його плече. Сама віддалася почуттям, наче так на роду було написано. Уже й за кілька днів, особливо не переймаючись домашніми турботами та думкою батьків, Віктор заслав сватів до оселі Насті. А вже наступного вечора прийшов із нареченою до своєї хати. Впевнений був: батьки сприймуть його наречену, як рідну доньку…

Батько вийшов із хати і зустрів молодят, не як чужих людей, а як заклятих ворогів. Очі у нього були налиті багрянцем. Руки стиснуті до хрусту:

– Ти кого, хлопче, до хати привів?!

Віктор побілів і лише спромігся міцніше притиснути до себе дівчину, наче відчуваючи темну грозу. А батько продовжував:

– Тобі що, очі поволокою занесло? Чи ти з глузду з’їхав? Чи ти не знаєш, хто її батько? – і сам же дав відповідь. – Він же у “сидів”!

На цей галас вибігла з хати Галина. Може, й щось хотіла сказати, але зустрівши гнівний погляд чоловіка, заклякла на місці. Лише міцно сплела руки перед собою. А батько провадив своєї, якби хтось послухав збоку, то сказав би, що саме він у цю мить із глузду з’їхав:

– Я для кого ці хороми будував? Для її батька-турмака? Щоб він прийшов і своєю присутністю поганив поріг моєї хати?! Я, шанована у селі людина, не допущу такої насмішки наді мною! Геть звідси обоє!

Ще син не встиг втямитися від сказаного, як Настя вирвалася з його міцних рук і полетіла з цього непривітного двору. Віктор ще якусь мить роздумував, а потім стрілою пустився доганяти дівчину.

Він не побачив, у якому напрямку побігла Настя. Вдома її не було. Вулиці вже опустіли. Майже до ранку хлопець блукав сільськими вулицями, полями і чагарниками у пошуках нареченої. Але всі його пошуки виявилися марними. Настю він не знайшов.

Важко зараз гадати, чому Віктор прийняв наступне рішення: чи він хотів наздогнати дівчину на своєму ГАЗику, чи хотів утекти від сорому, але… Насамперед, причиною став душевний стан хлопця, велика швидкість і слизька дорога, адже вдень пройшов рясний літній дощ…

Лише на ранок Віктора знайшли. Провести хлопця у останню дорогу зійшлося все село. Ледь чутно посинілими плакала мати. Вовком із-під лоба дивився батько. І Настя прийшла, довго стояла осторонь, а потім різко підбігла, ткнулася лицем у рідне обличчя коханого, і залилася сльозами…

Цього разу Микола змовчав. Не осудив нелюбу йому невістку. Лише обличчя його поступово темніло, і чим більше воно темніло, тим світлішим ставало волосся на голові.

Настя цього ж літа виїхала з села. А через рік не стало Галі. Поховали її поруч зі ще свіжим горбиком землі її сина… І залишився Микола Спиридонович сам царювати у своїх найкращих у селі хоромах…

…А сьогодні дід Микола сидів на лавці, біля своєї хати, витирав непрохану сльозу і заздрив сусідові Івану, до якого і діти часто у гості навідуються, і внуки на все подвір’я щебечуть. Не в змозі більше спостерігати за чужим щастям, старий чоловік, повільно встав і поплентався до своєї хати. До хати, за яку втратив здоров’я, а головне – на яку проміняв свою родину.

Кому тепер потрібні ці хороми? Дід Микола тепер мешкає в одній кімнаті, а в інші тижнями не навідується. А для чого йому сьогодні одному стільки добра? Та й, якщо добре подумати, хіба добро у великій хаті, дорогій машині чи великій сумі грошей? Таке добро лише молодим потрібне, а для старих людей найбільшим у світі скарбом є діти і внуки. Якщо у тебе їх немає, то навіть при мільйонних статках – ти найбідніший! Проте люди це розуміють лише на схилі віку і, швидше за все, тоді, коли вже змінити нічого не можна.

Сьогодні самотній дід Микола все частіше спрямовує свій погляд на північну околицю села, де розташовується цвинтар. За свій спочинок йому не потрібно переживати. Сільська громада поховає, кошти на чотири дошки знайде, і святий отець службу відправить. Та й хата не пропаде – жильці завжди знайдуться. Світ не без бідних людей.

А зараз Микола Спиридонович, шаркаючи ногами, втікає від дитячого галасу у хату. Втікає від людей! А від себе утечеш?

Автор – Юрій Кобець.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!