– Аліно! Де це ти вештаєшся в таку пору? – пролунав владний голос Надії Марківни, щойно донька переступила поріг. – Уже майже одинадцята вечора!
– Мамо, я була на корпоративі, пам’ятаєш, казала ж! – відповіла Аліна, втомлено знімаючи підбори й притуляючись до стіни.
– Ти обіцяла повернутися значно раніше. І що це за корпоратив, що тягнеться до ночі? – мати невдоволено дивилась на доньку.
Аліна промовчала. Навіщо розповідати, що останні дві години вона провела в кафе з Олексієм, новим системним адміністратором із сусіднього відділу? Мама все одно б не зрозуміла.
– Трішки затрималися. Начальство виголошувало промову, потім нагороджували найкращих працівників, був фуршет – спокійно пояснила вона.
– А телефон у тебе, звісно, розрядився, так? І не могла бодай написати? – докірливо спитала Надія Марківна. – Я тут місця собі не знаходила!
– Пробач. Розрядився, забула підзарядити перед виходом – збрехала Аліна. Насправді телефон був повністю зарядженим, але вона вимкнула його, аби хоч на кілька годин відчути свободу від постійного маминого контролю.
– Он як. Сто разів тобі повторювала: носи із собою павербанк чи зарядний кабель. А тобі в одне вухо влетіло, в інше вилетіло. – Надія Марківна зітхнула.
Аліна зняла куртку й пішла до ванної, щоб умитися. У дзеркалі побачила обличчя втомленої тридцятирічної жінки, яка досі живе з матір’ю й відзвітує їй про кожен крок, мов школярка.
Вода трохи освіжила, але не змила гірких думок. Особливо тепер, коли в її житті з’явився чоловік, який змушував її відчувати себе особливою і єдиною.
З Олексієм вони познайомилися три тижні тому, коли він прийшов налаштовувати бухгалтерську програму. Його впевненість і привітна посмішка миттєво привернули увагу Аліни.
Згодом вони перетнулися на зупинці, розговорилися, і він запропонував провести її додому. Відтоді вони почали зустрічатися, але таємно.
– Аліно, ти там як? – покликала мама з коридору. – Іди вечеряти, я вже розігріла тобі їжу!
На кухні, як завжди, панувала бездоганна чистота. Надія Марківна пишалася своєю педантичністю й обожнювала порядок. Аліна побачила, що на столі чекає тарілка з котлетами й пюре, але не хотіла їсти.
– Дякую, мамо, я не голодна! Їла на заході.
– Їла вона, – скептично хмикнула мати. – А повноцінне харчування хто забезпечуватиме? Чи корпоратив важливіший за здоров’я?
Аліна знизала плечима й таки сіла за стіл. Сперечатися з матір’ю було марно. З дитинства Надія Марківна опікувалася дочкою, немов кришталевою вазою. Коли не стало батька, Аліні було десять, і з того часу мати присвятила життя надмірній турботі та контролю.
– Хто там був на вашому корпоративі? – нібито невимушено спитала Надія Марківна, сідаючи навпроти.
– Та всі колеги. Керівники, менеджери, бухгалтери, – відповіла Аліна.
– Чоловіки теж були? – примружилася мати.
Аліна аж голову в плечі втягнула, почувши це. Попри свій вік, вона досі ніяковіла, коли мама починала розпитувати про чоловіків.
– Звісно, були, – пробурмотіла вона.
– І ти з кимось розмовляла? – мати втупилася в обличчя доньки.
– Мамо, там усі з усіма говорили, це ж корпоратив! – невдоволено відказала Аліна.
Надія Марківна підозріло оглянула дочку.
– Щось ти стала дивна останнім часом. У телефоні зависаєш, усміхаєшся. Зізнайся, може, це якийсь чоловік?
Аліна відсунула від себе тарілку.
– Припустімо, навіть якщо є, що в цьому поганого? Мені ж тридцять років!
– Отож бо й воно, тридцять. У нормальних людей у цьому віці вже діти, чоловік, родина, а ти на побачення бігаєш! І до речі, хто це? В тебе в офісі всі давно одружені.
– Я не казала, що в мене хтось є! – спробувала відступити Аліна, розуміючи, що сказала зайве.
– А я й не питала, чи є. Я запитала, де ти його знайшла! – відрізала мати.
Аліна зітхнула й підвелася.
– Я просто втомилася. Зранку на роботу, тож піду спати.
– Від мене не втечеш! – кинула навздогін Надія Марківна. – Маю на увазі, я ж бачу, як ти змінилася. Знай, що я не дам тобі вискочити заміж за аби кого. Я – єдина людина яка тобою опікується і любить тебе по-справжньому. Чула мене?!
У своїй кімнаті Аліна нарешті увімкнула телефон. Відразу прийшло повідомлення від Олексія: «Дякую за неймовірний вечір! До зустрічі завтра?»
Усміхнувшись, вона швидко надрукувала відповідь: «Я теж у захваті. До завтра!»
Вперше за багато років у житті Аліни з’явилася людина, яка викликала справжню радість. І вона була готова відстоювати це почуття, навіть якщо доведеться протистояти власній матері.
Аліна з Олексієм зустрічалися майже місяць, тримаючи свої стосунки в таємниці від сторонніх очей. Особливо від нагляду Надії Марківни, яка з кожним днем виявляла дедалі більше підозр.
– Ти куди зібралася? – запитала мати, помітивши, що дочка одягає нову сукню в суботу зранку.
– Хочу з’їздити до торгового центру, придбати собі дещо, – відповіла Аліна, хоча насправді мала зустрітися з Олексієм у парку.
– У новій сукні по магазинах? – із недовірою перепитала мати. – Ти ж її там помнеш у всіх тих примірочних.
– Перевірю, як вона пасує до різних речей, – швидко вигадала дочка.
– А чому вчора твій телефон знову був вимкнений? Я дзвонила в обід, але не дочекалася відповіді, – продовжила Надія Марківна. – А ввечері ти прийшла пізно!
Аліна ледь стримала гірку усмішку..
– Ти нафарбувалася? І я відчуваю нові парфуми. Невже я не заслуговую на чесність? – промовила мати якимось дивним, напруженим тоном.
Аліна зрозуміла, що тримати свою таємницю безкінечно не вийде. І, зібравшись із духом, випалила:
– Добре. Я йду на побачення.
– Ага! – вигукнула мати. – І хто він такий? Де познайомилися? Скільки йому років? Одружений?
– Його звуть Олексій, працює в нашій компанії, 32 роки, неодружений, – чітко по пунктах відповіла Аліна, потім додала з викликом: – Він системний адміністратор.
– «Комп’ютерник»? – пирхнула Надія Марківна. – І що ж він заробляє на своїх комп’ютерах? Має квартиру? Може, збирається переїхати сюди?
– Мамо, ми зустрічаємось тільки місяць! – обурилася Аліна. – Але в нього є власне житло й машина. Окрім того.
– Ти перевіряла документи? – мати не збавляла обертів.
– Це не робоче інтерв’ю, щоб «перевіряти документи»! – Аліна знизала плечима.
– Навпаки! – наполягла Надія Марківна. – На роботу люди більш ретельно добирають кандидатів, а в особисте життя набирають першого-ліпшого.
Спогад про попередній невдалий роман, коли Аліна зустрічалася із одруженим чоловіком, був неприємним. Мама любила пригадувати цю історію за кожної нагоди.
– Із Олексієм усе зовсім не так! – твердо відказала вона. – Ми дорослі люди й розуміємо, що робимо.
– Ох, усі ви дорослі, поки не прийдуть негаразди!
Дочка вибігла з квартири, грюкнувши дверима. Її світ перед очима поплив, а в душі вирували суперечливі емоції. Але вона знала, що більше не хоче приховувати кохання.
У парку Олексій чекав із букетом квітів. Побачивши її схвильоване обличчя, одразу спитав:
– Щось трапилося?
– Мама дізналася про наші стосунки, – зітхнула Аліна. – Тепер влаштовує сцени й буде постійно шукати, як нас розлучити.
– Не хвилюйся, – він обійняв її. – Думаю, вона просто переживає за тебе. Коли ми ближче познайомимося, усе владнається.
– Ти не знаєш мою маму, – гірко посміхнулася Аліна. – Для неї будь-який чоловік – це не гідний мене кандидат.
– Я все одно хочу поговорити з нею, – спокійно відказав Олексій. – Мені важливо, щоб між нами не було таємниць.
Аліна глянула йому в очі й відчула довіру, якої давно не відчувала. Заради цього чоловіка вона була готова на все. Навіть познайомити його із мамою.
Увечері вона повернулася додому й застала матір на дивані з компресом на голові.
– Мені зле! – прошепотіла Надія Марківна. – Це все твої витівки! Виклич швидку!
– Мамо, досить, – зітхнула Аліна. – Усе буде добре, не треба сцен.
– «Добре»? Як ти можеш таке казати? Мені зле стає, коли думаю, що ти псуєш собі життя якимось програмістом.
– Олексій хоче з тобою познайомитися, – повідомила дочка.
– Навіть не думай приводити його сюди! Я такого не переживу! – вигукнула Надія Марківна, миттєво забувши про свій «важкий стан».
– Навпаки, переживеш! – Аліна стала рішучою. – У неділю він прийде на вечерю, і прошу поводитися ввічливо.
Мати отетеріла від такого тону, бо донька вперше не просила дозволу, а ставила перед фактом. Неділя настала швидше, ніж вони очікували.
Аліна весь день допомагала з приготуваннями. Надія Марківна мовчала, що було ще більш тривожним знаком.
– Мамо, тільки не влаштовуй сцен, – попросила Аліна, розкладаючи салати. – Олексій добра людина.
– Я ще не бачила цього «доброго чоловіка», – сухо мовила мати, нарізаючи овочі. – Але якщо він з’явився у твоєму житті, я маю знати, хто він такий.
Олексій прийшов вчасно, з квітами для Надії Марківни та коробкою цукерок. Привітався ввічливо й подякував за запрошення. За столом мама почала ставити численні запитання: про роботу, зарплату, житло, батьків, колишні стосунки.
Олексій спокійно відповідав, намагався бути ввічливим. Але було відчутно, що Надія Марківна дивиться на нього скептично, ніби шукаючи бодай найменшої зачіпки.
Коли він пішов, мама влаштувала сцену:
– Дивився на тебе дуже важким поглядом! Я не вірю жодному його слову! Ти ще пошкодуєш! Він усе випитав, усе розвідав! Це ж зрозуміло: його цікавить тільки наша квартира! Ти наївна і не розумієш що відбувається насправді.
Аліна стримано ковтала образи, та всередині в неї все кипіло. Це був перший раз, коли вона відчула, що більше так жити не може.
– Мамо, досить! – не стрималася вона. – Олексій хоче тільки одного – щоби я була щаслива. І я виходжу за нього заміж!
Після цих слів Надія Марківна зблідла. Вона сказала, щоб Аліна вибирала: або мама, або цей «типу кавалер». Уперше дочка зважилася відповісти просто й рішуче:
– Я обираю себе, мамо! І своє майбутнє з чоловіком, якого кохаю!
Зрештою вона зібрала речі й пішла жити до Олексія. Хоча й було важко від розриву з матір’ю, та вперше за довгі роки Аліна відчула легкість і свободу.
У них з Олексієм усе склалося добре: незабаром вони одружилися й мають уже донечку, а через два роки – синочка. До матері Аліна більше не поверталася: після останньої витівки, коли Надія Марківна прийшла на роботу до доньки і влаштувала сцену.
Відтоді в домі подружжя вважали за краще не згадувати навіть імені матері Аліни. Як вона жила донька навіть не цікавилась. Хай і в 32, але Аліна зрозуміла, що інколи для щастя потрібно чогось зректись. У її випадку – найріднішої людини.
Головна картинка ілюстративна.
