Вітчиму 72 роки, а матері 66. Вони живуть разом. У них завжди було порозуміння та гармонія. 30 років тому він прийняв мою матір із двома дітьми. Він також має сина від першого шлюбу, але після розлучення той не підтримував з ними зв’язок. Натомість вітчим замінив нам рідного батька. Зараз ми з братом виросли, і кожен має свою сім’ю.
Нещодавно мама прийшла до мене у гості. Вона була сумною. Я приготувала чай і почала розпитувати, що сталося. Виявилося, що вітчим переписав документи на свого сина. Сказав, що йому потрібніший будинок, адже син може залишитися на вулиці, коли батька не стане, а матері є до кого податися.
Вона не могла повірити, що після стільки років спільного життя в цьому будинку її чоловік міг так вчинити. Я теж не вірила, адже вітчим завжди був для мене взірцем справедливості та благородної поведінки.
Не розумію, як можна прожити із дружиною 30 років і заявити, що вона може тебе покинути? Весь цей час вона дбала, оберігала і турбувалася про чоловіка, а він переписав свій будинок на сина, мовляв, її діти не залишать.
Я вважаю, що вітчим неправильно вчинив із моєю матір’ю, яка була поруч із ним у всіх складних ситуаціях. Вона виходжувала його під час недуг та підтримувала під час невдач.
Безперечно, ми з братом не кинемо маму напризволяще. Ми обидва готові подбати про неї будь-якої миті. Однак це не знижує нашого обурення. Адже річ навіть не в будинку. Засмучує вчинок чоловіка, який вирішив, що син, з яким вони навіть не спілкуються, важливіший за дружину, яка весь цей час була поруч.
Для мене цей будинок був рідним. Там минуло моє дитинство. Сумно, що туди може переїхати абсолютно чужа людина і виставити наші речі. Адже його син точно не захоче жити з мачухою, коли та залишиться там сама.
Отак у житті буває: зраджують навіть рідні. Не знаю, як тепер довіряти людям.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.