“Ти повинна піти і вибачитись перед мамою за свою поведінку,” – почав чоловік вчергове. – “Як ти взагалі подібне могла їй сказати? Ми ж сім’я, чи не так? А тут “то наша справа”. А де в сім’ї може бути наша і не наша справа?”.
Знаєте, мене вже так заплутало і закрутило, що я вже й сама не розумію, чи то я права, чи не права і повинна йти з вибаченнями. Мама категорично на моєму боці, а от чоловік говорить, що так не можна і я не повинна була б із його мамою так розмовляти. Але про все по порядку.
П’ять років тому я вийшла заміж і вважала, що щасливо, аж поки із заробітків не повернулась свекруха. Ми жили у власній квартирі де я була господинею, з чоловіком у нас повне взаєморозуміння і гармонія.
Я працювала, і працював чоловік. Звісно, могли б і не робити того, бо батьки гарно нам допомагали і в усьому, але ми твердо вирішили самотужки виплатити житло, і так нам на перший внесок гроші дали, тож ми вносили щомісячні внески.
Мій чоловік – єдина дитина Ольги Іванівни. Мені завжди було цікаво слухати, як він із нею розмовляє, бо то була розмова швидше друзів, ніж матері і дитини.
Він обговорював із нею ситуації на роботі, розповідав, як минув день, могли посміятись, чи голосно чомусь обурюватись. Розмовляли по годині, а то й більше.
Я собі думала, що то від туги за домом. Ну не зустрічала я раніше аж таких близьких стосунків. Що там, я з рідною мамою от так ніколи не розмовляла, так поверхнево і не більше десяти хвилин.
Та все те нічого, бо справжні випробування для нашої сім’ї почалось тоді, як мама чоловіка повернулась із заробітків. Якщо раніше вона розмовляла лиш із сином, то тепер от такого ж повного і всеосяжного спілкування вона чекала і від мене.
— Маринко, там Юрко розповів про твої негаразди зі здоров’ям. Раджу тобі не їсти смаженого і тепліше одягатись. Роби, от так і от так. Я зателефонувала до подруги, все розповіла, вона знайшла прекрасного спеціаліста, то я тебе на прийом записала.
От таке почула я нещодавно. Тобто, чоловік не тільки обговорював із мамою моє здоров’я, він їй розповів буквально все. Я не витримала, бо то було особисте і між мною і Юрком.
Та й то не перший уже випадок, коли якісь такі сімейні і наші розмови ставали відому свекрусі. З її розмов зрозуміло, що мій чоловік буквально про все, що у нашому домі відбувається мамі розповідає. А ось ці поради стали останньою краплею.
Я не говорила зайвого, просто сказала, що моє здоров’я, то моя особиста справа і мені не приємно, що вона втручається у наші справи. Надалі сказала, що обговорювати подібні теми не готова, а якщо мені потрібна буде порада, чи запис до спеціаліста, то я маю до кого звернутись.
От тепер оті мої слова прямо до сліз обурили мого чоловіка. Мовляв, ми сім’я а в сім’ї не може бути, ні особистого, ні “наших” справ.
— Мама нічого такого не сказала. Вона хвилюється про нас і робить усе, аби нам було добре. Я б так само дбав про твою маму. Для цього родина і потрібна, хіба ні? Ти повинна вибачитись за свої різкі слова.
Однак, я не вважаю, що мої слова не були різкими, чи не доречними. Я не буду ні зараз, ні в подальшому обговорювати зі свекрухою такі речі, і вважаю що маю на це право. Мама моя такої ж думки, їй узагалі не зрозуміло, чому мій чоловік усе матері розповідає. Мовляв, які б не були стосунки теплі і близькі, а має всьому бути межа.
А я вже й заплуталась. Можливо, то в нашій сім’ї не правильні стосунки і свекруха справді про мене хвилюється і от так дбає за нас? А чи все ж я права і які б не були теплі відносини, а у кожного повинне бути особисте життя?
Як вважаєте?
Головна картинка ілюстративна.
