fbpx
Історії з життя
– Ти сліпа чи  прикидаєшся? – вичитувала Аліні. – Не розумієш, що в нього таких, як ти, щонайменше десять набереться? А може, його вдома дружина чекала з купою дітей, а ти, в чому навіть не сумніваюся, і каву, й їжу йому там купувала. Правду ж кажу? Жінка, яка себе поважає, ніколи за мужика не платитиме: то він їй має шубками і діамантами догоджати, аби тільки отримати найбільшу дяку. А ти, мабуть, після першого лагідного слова на все готовою уже була? Он подивися на мене і вчися, поки жива

– Ти сліпа чи  прикидаєшся? – вичитувала Аліні. – Не розумієш, що в нього таких, як ти, щонайменше десять набереться? А може, його вдома дружина чекала з купою дітей, а ти, в чому навіть не сумніваюся, і каву, й їжу йому там купувала. Правду ж кажу? Жінка, яка себе поважає, ніколи за мужика не платитиме: то він їй має шубками і діамантами догоджати, аби тільки отримати найбільшу дяку. А ти, мабуть, після першого лагідного слова на все готовою уже була? Он подивися на мене і вчися, поки жива. За матеріалами Волинська газета

На роботу повертатися дуже не хотілося: досі жила морем, сонцем і відпочинком. Ну чому все хороше так швидко закінчується?..

В Аліни сьогодні – перший день після відпустки. Дівчина була геть не налаштована на серйозну працю. Думала: ну поговоримо з Тамарою, вип’ємо кави, поперекладаю папери з місця на місце, та й якось дотягну до вечора.

– Тебе шеф викликає, – пролопотіла Лариса і грюкнула щосили дверима.

«Ну все: спогади про море – коту під хвіст», – і попрямувала в кабінет начальника.

Такої втоми не відчувала вже давно. Ще б пак, сьогодні довелося переробити купу справ, та й не тільки своїх, а й Ларисиних, бо вона, бачте, несподівано для всіх вирішила податися в Болгарію. Завтра від’їзд – сьогодні нема часу на роботу.

«Щастить же таким, як вона, – думала дівчина. – Сама ні обличчям, ні фігурою не вдалася, а чоловіками крутить, як хоче. То в неї Ромка, то Влад, то Ігор. То їй золото дарують, то за кордон відпочивати кличуть. Треба ж так уміти…» Ще й постійно всіх виховує. От і сьогодні, почувши розмову Аліни і Тамари про Костика, з яким дівчина провела два гарних тижні на Чорному морі, прокоментувала на повен голос.

– Ти сліпа чи  прикидаєшся? – вичитувала Аліні. – Не розумієш, що в нього таких, як ти, щонайменше десять набереться? А може, його вдома дружина чекала з купою дітей, а ти, в чому навіть не сумніваюся, і каву, й їжу йому там купувала. Правду ж кажу? Жінка, яка себе поважає, ніколи за мужика не платитиме: то він їй має шубками і діамантами догоджати, аби тільки отримати найбільшу дяку. А ти, мабуть, після першого лагідного слова на все готовою уже була? Он подивися на мене і вчися, поки жива.

Аліна послала її під три чорти та пішла працювати. Але настрій, звісно, було зіпсовано на весь день.

Три тижні праці за двох геть знесилили дівчину. Чекала повернення Лариси, наче свята. Якраз сьогодні мав настати той величний час. Та вранці колеги на робочому місці не виявилося. Аліна була вкрай здивована, адже зазвичай Лариса сумлінно ставилася до роботи, приходила раніше всіх, ще й намагалася контролювати, чи, бува, хто не сачкує.

Коли годинник перетнув межу десятої ранку, дівчина стала хвилюватися. Стала дзвонити – у Лариси вимкнений телефон.

«Що таке?» – думала і чекала.

Лариса так і не з’явилася, її телефон теж мовчав. Шеф лютував і сказав, що більше її не хоче бачити. Лариса прийшла на роботу через два дні – похнюплена і втомлена. Нічого не розповідала, пошепотілася про щось із шефом за зачиненими дверима та й пішла. Більше її ніхто тут не бачив. Лише згодом поповзли чутки, що залетіла вона ще до тієї злощасної поїздки у Болгарію, де й про все випадково дізналася. І ні Ромчик, ні Владик, ні будь-хто інший заміж не пропонували, тож, не переживши такого сорому, поїхала дівчина в село до мами.

Зате в Аліни сьогодні було свято. Її Костик приїхав. Причому – на гарненькому мерседесі, а в подарунок привіз перстень із діамантом. Словом, одруження пропонує.

Анастасія МАРИНЮК.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook