.Це, коли я була молода, то могла закохатися в блакитні очі, придумати тисячі чеснот хлопцю, з яким просто привіталася на в ліфті, могла захотіти вийти заміж, бо від його погляду мурахи по тілу.
Але цей період закоханості в коханні пройшов. І добре, що без особливих наслідків, так кілька шрамів на серці. Але оговталася і стала дивитися на все набагато простіше, адже навколо світ ринкових відносин. Цей світ створили чоловіки, але чомусь, коли жінці треба щось просто так, як ото квіти серед тижня, то це неймовірні вимоги і марнотратство.
А коли їм треба тисячу дрібниць на день, тому, що ти колись поклялася його любити, то це ти повинна виконати і хай весь світ зачекає.
Так, мої гроші, то мої, і ще й зі здачі відкладені всі йдуть мені, бо я думаю про майбутнє, у мене ж діти.
Я не гримну гордо дверима, бо ти взяв мене без приданого, ні, навіть не надійся, у мене діти і їх я маю щодня годувати.
А ще я в тому віці, коли вже не встанеш та не вмиєшся зранку холодною водою і ти гарна та гожа, ні, мені треба три засоби для очищення, тонування, зволоження, насичення, зміцнення… Звичайно, я можу й вівсянку нанести і кавою поскребтися, але навіщо, коли це можна просто купити?
І з якого дива я меркантильна, коли я віддаю всю себе дітям і родині? Я годинами стою на кухні, готуючи їсти, я прибираю і перу, я купую і приношу, я планую бюджет і стежу, щоб не закінчився ні шампунь, ні паста?
Я не сплю ночами, коли діти хворіють, я переживаю за свого чоловіка і допомагаю там, де можу.
Я вимагаю плату лише тоді, коли бачу, що моя робота не цінується і нема такої ж віддачі. Якщо чоловік не хоче приділити мені увагу, обійняти і спитати, як день, зробити масаж чи запарити каву, то хай платить грошима. Хіба не так?
За все на світі ми платимо, як би нам не хотілося думати, що все безкорисно, але від нас чекають відплати і бажано такої ж самої, а, коли її нема. то людина й перестає робити те, що не цінується: не готує улюблену їжу, забуває нагадати щось, поцілувати на прощання чи обійняти, подати термометр чи плоскогубці, приготувати вам одяг, нагадати подзвонити батькам… Думаєте, що це такі дрібниці? А ви проживіть без цього вияву почуттів і тоді поговоримо.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
