«Ти така мудра», – цю фразу в своєму житті я не чула із захопленням. А ви чули? Щоб хтось від щирого серця захопився вашим розумом, а не з ось цим присмаком: «як ти така мудра, то»

І вже мені це так набридло чути, що я стала й собі пригадувати чи хтось, окрім вчителів, відзначав мій розум? Справа не в моїй геніальності, а в тому, що я любила вчитися, мені було цікаво, але не на фоні моєї родини.

Варто було мені чимось заперечити рідним, як бабуся впирала руки в боки і казала:

– То ти така мудра? Ось я тобі…

Далі вже долучалася мама, коли стосувалося процесу виховання, якого треба було уникнути:

– Будь мудріша, поступися!

Чули таке? А я кожен день. Треба було все віддати сестрі і братові, бо я мудріша, а якщо не віддавала, то бабуся і руки-в-боки:

– То ти така мудра?

Далі в мене списували контрольні і ще й я була винна, що не надто розбірливо пишу, тому не бачити мені цукерки.

Коли я пішла вчитися, то так само мудрість вважалася небажанням скидатися як усі на заліки, і екзамени.

– Ти така мудра?, – бубніла вже викладачка і малювала трійку.

Коли ми дівували з подругами, то вони казали:

– Ти не переживай, ти просто розумна надто, тому хлопці й не хочуть з тобою гуляти, бо ти їх виправляєш. Якщо хочеш мати хлопця, то треба ним захоплюватися, бо інакше замі не вийдеш.

І мої подруги всі вискочили заміж найперше, а я остання і навіть думала, що мені пощастило знайти мудрого чоловіка.

Бо мій чоловік на початку знайомства захоплювався моїм розумом: «Ти така у мене розумна!» і при тому очі його сяяли від гордості.

Але тепер він кривиться:

– Як ти така розумна, то чого зі мною живеш?

І на роботі мені кажуть те саме:

– Як ти така розумна, то що ти тут робиш? Не маєш вибору? Ну, то працюй мовчки і не висловлюйся, розумна тут знайшлася.

Тепер, коли я приїжджаю додому, то мама хитає головою:

– Я думала, що ти зі своїм розумом по-іншому життя проживеш…

А ще забула згадати дітей, які кажуть:

– Мамо, поможи з домашкою, ти ж у нас така розумна.

І я пояснюю, пояснюю, а далі роблю замість них, бо є розум, а є терпіння і вони чогось у мене живуть окремо.

І так я живу, наче й з розумом, а наче й ні. отак подивилася на написане і думаю, виходить, чоловік єдиний, хто мені говорив з захопленням про розум чи він вдавав? Як думаєте?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page