Ой, ні! Кого-кого а цю мадам я тут точно зустріти не думала. Це ж треба було на інший кінець країни переїхати, аби зустріти цю панянку на ринку. Але тікати було пізно: мене побачили і впізнали. Тому натягнувши на обличчя маску безмежної радості пішла обіймати Олену Степанівну – мою колишню свекруху.
Кохання до її сина інакше як туманом і помутнінням не назвеш. Ну самі посудіть: жити одинадцять років у шлюби не з ним, а з його матусею. Тобто, Олені Степанівні він віддавав усю до копійки свою зарплатню. Вона ж їздила з ним по ринках і магазинах одягаючи і взуваючи свого ненаглядного синочка в найкращі речі моди шестидесятих років. Олег телефонував їй по три чотири рази з роботи, розповідаючи, що їв і чим зайнятий. Та ми жоднісінького разу за тих одинадцять років навіть на прогулянку удвох не вийшли – з мамою Оленкою. А що ця пані мені після появи дітей влаштовувала. Вона вважала себе і тільки себе їхньою мамою.
Зараз, я навіть згадувати все те не хочу. Дякую моїй матусі, яка одного разу просто забрала мене звідти. Я дуже хотіла повернутись до свого чоловіка “додому”, але моя завше добра і спокійна матір вперше поставила ультиматум:
— Поїдеш туди, додому не вертай! Я й знати тебе не хочу!
Як же я їй вдячна. За перших півроку вільного життя я набрала двадцять кіло до своїх сорока. Нарешті почала спати ночами. У мене з’явились сили і бажання жити і посміхатись. А діти змінились до невпізнання. Донька вчитись краще стала, а малий син забув про свою вічну плаксивість. Спокій пішов нам на користь.
І ось, майже через п’ять років я зустрічаю її на місцевому ринку. Олена Степанівна не просто зраділа – підскочила від радості. І першим же своїм запитанням ошелешила мене:
— Ти з Олегом знову жити разом будеш? А то ота дівчина, яку я йому після тебе знайшла геть йому не пара. Прикидалась овечкою, доки порогу мого дому не переступила, а тепер, – змахнула сльозу, – я й слова сказати не можу. Вона господиня і все тут!
Олена Степанівна після мого від’їзду буквально через місяць привела в дім нову невісточку. Молоденька з великими блакитними очима і довгою русою косою, хазяйновита, з села. Тобто я, але на одинадцять років молодша. Панянка вважала, що та так само, як і я буде мовчати терпіти і любити, але дівча було собі на умі.
Зі сльозами мені розповіли, як її сина у неї просто “підмінили”. І зарплатню він не дає і речі сам з дружиною купує і ремонт затіяв, а з нею навіть не порадились. А ще, замок до своєї кімнати поставили, аби вона зайти не могла.
Я й раділа і плакати хотіла. Нарешті, моя мрія здійснилась – Олег став чоловіком, але не для мене. Десь на порозі свого сорокаріччя він нарешті зрозумів, що таке бути мужчиною. Шкода, що я так сліпо його любила і не змогла вчасно поставити свою свекруху на місце.
Олена Степанівна ніколи не розуміла і навряд зрозуміє, що її любов до сина не є нормальною. Зараз вона на місці на, яке колись поставила мене – зайва у своїй родині.
Як би там не було, а я бажаю їм усім щастя і душевного спокою.
Автор Анна К.
Передрук заборонено
Головне фото – firestock