Ми з чоловіком вже давно мріяли про дачу. Самі ми люди міські, квартиру нещодавно нову купили, але як приємно вибратися в погожий вихідний день на свіже повітря! Ми аж ніяк не поціновувачі городництва, а от гарні клумби біля будинку, мангал, шезлонги, це інша справа.
Незабаром ми знайшли підходящий варіант, з прекрасними квітами, спасибі колишнім господарям, і парою вишень, які чудово цвіли, немов сакури в Японії.
Колишній власник запевняв нас із чоловіком, що, мовляв, зроду б не продав, але на жаль, переїжджає. Що ця шикарна ділянка коштує набагато дорожче, але нам, як рідним, так і бути, віддасть за гарну ціну. Паркан був лише з боку головної дороги, а між ділянками фортифікацій не було.
Ось це нас з чоловіком і насторожувало, українцеві завжди огорожа потрібна. Ось і постало гостро питання про сусідів. Але зліва від нас була порожня ділянка без господаря, а справа господарювала сімейна пара, розбивши на своїй території воістину Едемський сад, з морквою і цибулею.
Отже, ідилія. Тиша, легкий подих вітерця, я п’ю сік, а чоловік тим часом чаклує над мангалом, готуючи шашлик. Краса! І ця краса тривала якраз до приїзду сусідки. Варто помітити, що вона вже наносила візит ввічливості, тож її прихід мене не здивував.
— Доброго вечора, Лідіє Павлівно, — посміхнулася я.
— Доброго, люба, Ганнусю — відповіла вона. — Ти не могла б мені допомогти?
— А чим можу? — Життєрадісно відповіла я.
— Та ось захотіла помідорчиків, картоплі посадити, — зітхнула сусідка.
— На жаль, нічим не можу допомогти, я зовсім не адепт грядок, — відповіла я .
— Та Бог із тобою, нічого робити не треба! Земелька в мене скінчилася, ти мені трохи своєї виділили, ось тоді чудово буде! — Заглядаючи прямо в очі, запропонувала Лідія.
Це перше місце за нахабство! Я подивилася на неї суворо і відповіла:
— Вибачте, але наша ділянка не для грядок.
Добре хоч чоловік пішов за вугіллям, він розповів би цій городниці, хто моркву під землею фарбує.
Лідія раптово розвернулася на 180 градусів і мовчки залишила мою приватну власність. Коли чоловік повернувся, і я розповіла йому про візит, він розреготався:
— Думаю, скупитися не варто. Подаруємо їм усю ділянку, і все!
Вона мабуть, не зрозуміла, що їй відмовили, і ще кілька разів наносила візити, то їй місця під цибульку мало, хотілося б нашим скористатися, то під картоплю грядочку. Та після того, як з нею поговорив мій чоловік Лідія вилетіла з нашої ділянки, як пробка, червона, мов рак.
Тиждень ми з чоловіком відпочивали на морі. Повернулися засмаглі, вирішили відзначити повернення із друзями, покликали їх на шашлик. Як тільки я увійшла на свою ділянку, очам не повірила! Замість клумб, якісь незрозумілі грядки. А правий бік, що межував із сусідами, був повністю засаджений картоплею.
Я, мов фурія, кинулася до сусідів. Зрозуміло, вони у цей час колупались в земельці. Ледве стримуючи бажання добряче всипати їм, я почала лаятись:
— Лідіє Павлівно, ви що? Хто вам дав право посягати на нашу приватну власність?
Та прикинулася поливальним шлангом і пробелькотіла:
— Ой, Ганнусю, а ми вже було подумали, що ви кинули земельку і поїхали зовсім.
Підтримував її чоловік, Петро:
— Це не по-сусідськи! Бог велів ділитися!
І почав цитувати витяги з Біблії про чесноти.
У відповідь йому полетіла картопля, як із системи залпового вогню. Це чоловік із друзями розпочали.
— Позбавляйтеся бур’янів негайно! Або матимете справу з поліцією! — підсумував благовірний.
Ідучи, я помітила, що мої квіти мирно росли в горщиках біля ґанку Лідії, тут у мене вже не було епітетів!
Я повернулася до себе на ділянку, і ми дружно і весело розреготалися. Ну, що ж із них візьмеш, колгоспників. А потім під шашличок ми з чоловіком вирішили поставити паркан, високий та надійний. І купити вівчарку, про всяк випадок, раптом хтось не так зрозуміє мою прихильність до квітів.
Фото ілюстративне.
