fbpx
Історії з життя
Тиждень я снувала немов уві сні. Мені здавалося, що все це жарт, і він скоро з’явиться на порозі нашої квартири. Вночі думки не давали заснути. Як так можна? Нічого не пояснивши зникнути. Подруги зловтішалися

Ніяк не можу це прийняти. Він був зі мною тільки через квартиру, а одружуватися і не збирався.

Два роки тому я познайомилася зі своїм хлопцем. Ми обоє були студентами, він старший за мене на три роки, приїхав з іншого далекого міста. Вперше зустрілися в компанії спільних друзів. Мені відразу сподобався цей хлопець. Такий гарненький! Я перша проявила заговорила з ним. Через кілька днів після цього хлопець запросив мене на каву. Так і зав’язалися наші стосунки.

Через півроку ми вирішили жити разом. А що тут такого? Ми дорослі люди і можемо робити те, що захочемо. Тим більше що мій коханий жив в гуртожитку. А що це за стосунки – в гості до нього приходити не можна, тому що не пускають, і він допізна не може затримуватися, адже у них комендантська годину. Нікуди не годиться! Загалом, я поговорила з батьками і попросила орендувати нам квартиру. У мене своїх грошей немає, він – звичайний студент. Мої мама і тато роблять для мене все, тому і на це погодилися. Для них же краще знати, де я і з ким! Батьки і не чинили опору! Вони ж знають, який у мене характер – трохи що не так, зчиню бучу! Коханого мого вони теж взяли. Та у них і вибору не було! Раз мені подобатися – значить і їм теж!

Одним словом ми почали жити разом. Мені дуже подобалося наше життя! Я була просто щаслива! Не треба нікуди ходити, мій коханий завжди поруч, ще й вечірки влаштовувати можна хоч кожен день! Ми так і робили. До нас постійно приходили наші друзі. Жили ми дуже весело! Так минув ще рік.

В один момент мої батьки почали натякати на весілля. Я і сама була не проти того, щоб вийти заміж. А що, ми кохаємо один одного, живемо разом. Навіщо тягнути? На мій День народження я отримала заповітне колечко і пропозицію. Скільки радості і щастя! Ви собі не уявляєте! Я, звичайно ж, чекала цього, але все одно була на сьомому небі! Відразу ж розповіла всім – і подружкам, і батькам!

Почалися нудні розмови про майбутнє весілля. Я хотіла розписатися якомога швидше, без жодних урочистостей. Але мій наречений сказав, що бажає спочатку закінчити університет, а потім вже святкувати весілля. В принципі, я була не проти його умови. Адже головне – це наші почуття, а не дата! Я погодилася без жодних думок! Те, що треба було чекати майже півроку, мене ніяк не бентежило.

Коли навчальний рік закінчився, мій коханий поїхав за документами. У цей рік він випускався, збирався влаштовуватися на роботу. Але додому мій наречений не повернувся. Його не було ні ввечері, ні на наступний день. Речі він теж забрав. Я обривала телефон! Дзвонила сотню разів. Нарешті наречений надіслав мені СМС. У ньому були слова у які несила повірити – весілля не буде, він не повернеться!

Тиждень я снувала немов уві сні. Мені здавалося, що все це жарт, і він скоро з’явиться на порозі нашої квартири. Вночі думки не давали заснути. Як так можна? Нічого не пояснивши зникнути. Подруги зловтішалися, що він був зі мною лише заради даху над головою. Що й не думав одружитися зі мною.

Їх слова неймовірно зачіпали мене. Я вірила, що всьому є виправдання. А раптом з ним щось трапилося? Може це і не він надіслав то повідомлення зовсім. Ну, як це розуміти? Все ж було добре! Де його шукати, якщо я навіть не знаю його домашньої адреси? Як бути?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook